Глава 41

Зраненою пташкою Галинка летіла у поліцію, де її Гришку вже оформили в камеру для тимчасово затриманих. Вона все ще не могла повірити, що її чоловік зважився на такий вчинок, який може перекреслити його подальше життя. Дівчина згадала, що в однієї з її колег чоловік працює юристом, тому зможе допомогти з вибором адвоката. Колега швидко влаштувала зустріч, і вже по дорозі до відділку поліції Галинка саме розмовляла з адвокатом, який пообіцяв за гарну винагороду представляти інтереси її чоловіка під час досудового слідства, а якщо знадобиться, то і в суді.

Галинка розуміла, що сподіватися їй ні на кого, тому розраховувала лише на себе. Добре, що необхідна сума надійшла на її рахунок. Якраз вчасно власниця галереї Валерія переслала їй гонорар за участь у грандіозній події — виставці картин молодих художників. Тому на перші витрати гроші є. Та й що там говорити, якщо вже виникне така потреба, не дивлячись ні на що, переступить через себе та підійде до Степана, і попросить позичити грошей. Знала, що не відмовить, хоча, хто його знає. Можливо й не захоче, бо Гришка підпалив його склади, і невідомо ще, який розмір матеріальних збитків. Про те, що Степан зжалиться над нею і забере заяву, вона не дуже розраховувала. Проте, можливо, доведеться просити і за це. Степан, мабуть, зараз дуже злий на Гришу, і ладен запроторити його до в’язниці. Ще доплатить кому треба, щоб засадити на більший термін. Щоб не плутався під ногами.

Галинка аж ніяк не вважала себе корисливою, але коли слід було рятувати Гришку від в’язниці, була ладна на все. Ніби щось згадавши, розблокувала номер Степана, і побачила кілька десятків есемесок. Останні декілька були датовані вчорашнім числом. Відкрила і прочитала: «Галю, нам потрібно поговорити. Не ігноруй мене, благаю», «Галченя! Давай зустрінемося і поговоримо». Всі повідомлення були подібного змісту.  Галинка, розуміючи, що зустріч зараз більше потрібна їй, швидко у відповідь набрала: «Чекаю тебе сьогодні о 20 годині в кав’ярні на розі». Як пройде ця зустріч? Цікаво, чи Степан їй допоможе, чи просто відмовиться від зустрічі, зважаючи на те, що зробив Гриша.

Однак вирішила не передзвонювати йому поки що. Якщо побачить її відповідь, і захоче зустрітися, то сам вирішить, що робити. Спочатку потрібно з’їздити до Гришки і поглянути в його очі, розпитати про все, а вже потім — зустрічатися зі Степаном. Можливо, це все-таки помилка, і Гриша цього не робив? Хоча внутрішній голос їй підказував, що ніякої помилки бути не може, і підпал – справа рук її ревнивого чоловіка.

Після години очікування в коридорі поліції, чекаючи закінчення якоїсь наради, вона таки добилася побачення з чоловіком. Григорій вийшов до неї якийсь чужий, відсторонений, намагався ховати очі. За цю добу мовби постарів, чим викликав у Галі почуття жалості та провини. Важко опустився на стілець напроти, і тихо промовив, дивлячись ніби повз неї:

— Ну привіт, Галю. Нарешті зустрілися, — потер руки, які звільнили від браслетів. Потім глянув їй прямо у вічі чорними очима, в  яких застигла туга, – Ти таки не забула про мене.

— Привіт, Гришо. Як же це так? Скажи, що це все неправда! Те, в чому тебе звинувачують. Ти ж не міг спалити склади Степана? Скажи, що це помилка, і хтось може підтвердити твоє алібі.

Він лише хмикнув про себе, раптом різко нахилився до неї:

— А якщо міг? А якщо було за що мститися? Ти про це не подумала? Чому ти впевнена в тому, що у мене не було причини так поступити?

— Гришо, що ж ви могли не поділити? У нього свій бізнес, а у тебе свій. Ти ж завжди з повагою ставився до людей, які своєю працею можуть гарно заробляти.

— Що? Степан заробив своєю працею? Не сміши! Якби не Нора – ким би він був?

— Так, одруження з Норою допомогло йому розкрутитися, але ж далі він сам розвивав свій бізнес. Недавно ти з повагою говорив про нього.

— Так, я поважаю тих, хто не зазіхає на чуже. Та й ти не краща, — процідив, ледь стримуючи злобу.

— А я тут до чого?

Григорій повільно підвівся, спершись на руки, навис над дружиною, низько нахилився і прошепотів на вухо, — Невже він кращий у ліжку?

Галя секунду сиділа ошелешена його словами, а потім підірвалася з місця, і вліпила йому гучного ляпаса, вклавши в нього всю образу, яку Гришка їй завдав.

Чоловік хмикнув, потер вражене місце, де швидко розпливалася червона пляма:

— Що, Галюню, правда очі коле? Думаєш, заради кого я пішов та ті склади? Це все через тебе. Через те, що ти крутила хвостом перед Марчуком.

Чорнявка тільки нервово хапала ротом повітря, не вірячи, як Гришка перекрутив усе з ніг на голову:

— Після всього, що ми разом пережили, ти мене звинувачуєш у зраді? Як ти можеш? Звідки ти взагалі взяв цю нісенітницю?

— Сорока на хвості принесла! Я все для тебе робив, а ти отак віддячила. Побачила багатого – так оченята і загорілися. Звісно, навіщо тобі цей трудяга Гришка, коли поряд крутиться багатий Марчук?

Дівчина заледве себе стримувала, руки стиснулися у кулачки:

— Досить молоти нісенітниці! Я найняла тобі адвоката, з ним і будеш спілкуватися. Якщо захочеш мене побачити, знаєш, де шукати, — розвернулася, і пішла до дверей, гордо піднявши голову. Вслід донеслось:

— Ну й котись під три чорти! Вже остогидло терпіти твої нервові зриви!

Та у відповідь лише отримав грюкіт дверей. Важко опустився на стілець і обхопив голову руками:

— Що ж я наробив? Стало тільки гірше. Тепер вона мене ніколи не пробачить.

***

Розчервоніла від нахабства чоловіка Галя крокувала до виходу з відділку. Вона важко дихала, у голові продовжували лунати образливі слова чоловіка, які, як вона знала, незабаром перетворяться у страшенний головний біль. «Ну й бедзвін пустоголовий. Навіть не віслюк, а стадо найвпертіших віслюків! Я за нього турбуюся, а в нього ще вистачило нахабства мене звинувачувати. Це ж треба отак засліпити очі ревністю, щоб до такого додуматися! Недарма навіть на роботі мене жаліють, буває і в очі говорять, що ми з ним не пара, і як ти, бідолашна, з ним живеш. Посидь, мабуть, трохи в камері, Гришенько, нехай мізки охолонуть, чи що там у тебе під черепною коробкою! Сумніваюся, що мізки! Тирса та полова! Тобі буде корисно, і буде час подумати над своєю поведінкою. Може дійсно кинути все до дідька, і спробувати почати нове життя? Але куди я піду? Материну хатинку вже давно продала. Родичів не маю. Спробувати потроху заощаджувати гроші за продані картини? Так, це єдиний вихід!»