Глава 39

Григорій монотонно накачувався спиртним у придорожньому барі. Після втечі з місця події він намагався якнайдалі від’їхати, обдумуючи, як діяти далі. Аж тут на очі потрапила неонова вивіска, що запрошувала запізнілих громадян гарно відпочити після важкого трудового дня. Він розумів, що зараз додому їхати не можна, а заснути в кабінеті майстерні просто не зможе. Тіло під дією адреналіну бажало якоїсь дії, тому подібний заклад найкраще підходив для зняття стресу.

Григорій різко зупинив авто біля закладу, відчуваючи, що перехилити одну-другу склянку зараз просто життєво необхідно. Він ніколи не вважав себе питущим, тим більше, зневажав тих, хто любить заглядати в чарку. Однак сьогодні йому дуже боліло, так боліла душа, що він не знав куди себе діти від смутку і розпуки. Він зручно умостився біля барної стійки та замовив собі спиртного. Проте, воно швидко закінчилося і він, підвівши догори розчервонілі очі, в черговий раз прохарчав:

— Бармен, лини мені ще. Та повну наливай, не намагайся мене обдурити.

— Може, вам вже досить? — привітний молодий чоловік бачив, що відвідувач уже майже неадекватний, тому намагався зупинити Стельмаха, — Мені зателефонувати вашим знайомим, щоб допомогли дістатися дому?

— Це я вирішую – досить чи ні! — гаркнув, грюкнувши кулаком по стійці, — Що це ти мені вказуєш? Та хто ти такий, щоб учити мене життя? Твоя справа – просто наливати, а не базікати. Якби ти працював у мене, вилетів би на наступний день. Я плачу, значить маю право відпочити за свої гроші.

— Гаразд. Але ми через півгодини закриваємось.

— От через півгодини й будемо вирішувати. А зараз лини мені ще.

Раптом якась сильна рука лягла на плече, примушуючи обернутись. Повільно обернувся, заледве сфокусувавши погляд, впізнав колегу з роботи веселуна Мишка, брата Кіри:

— Івановичу, доброї ночі! Як неочікувано! От кого я не думав зустріти тут, так це тебе. Бачу, вирішив таки зняти стрес. А я тобі завжди говорив – після роботи випити пару келихів якраз те, що потрібно. Нарешті ти мене послухав. Поважаю. Справжній чоловік.

Не дивлячись на алкоголь, Григорій зам’явся. Йому стало незручно, що Мишко побачив його у такому стані. Тим більше, на роботі Гришка завжди дорікав людям, які приходять на роботу зі страшним вихлопом після вчорашнього. А тепер прощавай репутація суворого, але справедливого керівника, який ні за яких обставин не дозволяє собі зайвого.

— Мишко, ти того… Це не те, про що ти подумав… Не розповідай про мене на роботі. Гаразд? Я ж допоміг твоїй сестрі. Просто так сталося… На мене навалилося скільки проблем, що я просто зірвався.

Михайло плюхнувся поряд на стілець:

— Та не переймайся, все буде добре. Не за того ти мене, Івановичу, вважаєш. Як чоловік, я тебе прекрасно розумію, та вмію тримати язика за зубами. Я ж розумію… з ким не буває. Треба ж іноді й розслабитися, а то від ролі ідеального роботодавця може й дах поїхати, — розсміявся своєму жарту, — Ми он з друзями зайшли перехилити по келишку, та й до півночі забалакались.

Стельмах розвернувся на стільці, пильно глянувши в очі колезі:

— Слухай, Мишко. Ти не підкажеш, де мені можна перебути пару-трійку днів? У мене така ситуація… Довго розповідати, та й не потрібно це. Коротше, мені зараз додому не можна, та й у такому стані квартиру не зможу зняти. Я все оплачу, за цим не заржавіє. Ти ж мене знаєш.

Мишко розсміявся ще більше:

— Так поїхали до мене. Дружина з дітьми зараз поїхали до тещі в село, я зараз вдихаю на повні груди повітря свободи. Сам собі господар! Відчуваю себе так, ніби заново народився. І, питається, навіщо оті жінки? Від них тільки одні проблеми. Ніякого, скажу тобі, відпочинку і власного життя. Ось захотів – сиджу до півночі з друзями, і ніхто не телефонує кожні півгодини. Дякуючи тобі, я маю гарну зарплату, та й сестра моя працевлаштована. Я у великому боргу перед тобою.

Григорій тільки відмахнувся:

— Гаразд, поїхали до тебе. Тільки де моя машина, я навіть не знаю. Я пам’ятаю, що приїхав на ній. А ти ж знаєш, яка вона мені дорога.

— Без питань. Завтра знайдемо твою «п’ятірочку». Нікуди вона не дінеться. Тільки хлопцям скажу і поїдемо, покажу тобі мою барлогу.

Стельмах вдячно кивнув. Зараз він не хотів бачити дружину, дивитися їй в очі. Брехуха! Як вона могла! Скільки часу прикидалася люблячою дружиною, а насправді… Але про це вирішив подумати завтра, сьогодні він зробив усе залежне, щоб збити пиху з того зарозумілого Марчука.

***

Прокинувшись вранці, Галя не виявила хоч якоїсь присутності чоловіка. Звісно, він в черговий раз не ночував удома. Навіть есемески не було. Раптом згадалася нічна пригода, яка розлилася тілом солодкою тугою, але Галя швидко викинула ці думки з голови. Що ж трапилося з чоловіком? Можливо, йому потрібна її допомога, а вона, як ні в чому не бувало, збирається на роботу?

Але на всі дзвінки чула тільки одне: «абонент знаходиться поза зоною...» Почала методично обдзвонювати його друзів та колег по роботі, добре що у Григорія лежав на видному місці папірець із телефонами працівників. Перші дзвінки не дали жодного результату, коли нарешті дівчина натрапила на Михайла. Той, відчуваючи якусь незрозумілу розгубленість, довго віднікувався, але все-таки заговорив. Він тихенько повідомив, що шеф відсипається у нього від вчорашнього сидіння в барі. Чому Григорій Іванович там опинився, він не розпитував, мовляв, не чоловіча це справа. Просто зустрів начальника у барі, який топив горе у спиртному, тому вирішив допомогти.

Галинка хотіла терміново їхати, щоб забрати чоловіка, та Мишко її відрадив. Мовляв, з Івановичем все гаразд, він просто не хоче зараз показуватися їй на очі. Як тільки прийде до тями, обов’язково передзвонить. Із чоловічої солідарності Мишко намагався заспокоїти чорнявку, увіривши, що насправді все гаразд, але як тільки вона намагалася дізнатися його адресу, вперся як баран, і нічого не сказав. Все повторював, що не варто їй умішуватися в чоловічі справи. Григорій, як захоче, сам їй подзвонить і все розповість. Галинка розсердилася, і натиснула на червону іконку. «Ну що за упертий віслюк! Як можна бути таким твердолобим?»  Потім взяла телефон і вкотре набрала есемеску Гриші: