Глава 35

Рішучою ходою Нора крокувала вестибюлем багатоповерхівки. Ось і потрібний поверх, ось і квартира. Тіло дрібно тріпотіло від передчуття розкриття якоїсь чоловікової таємниці, а руки судомно стискали сумочку, в якій лежав невідомо навіщо взятий пістолет. Яка ж тільки обмежена вахтерка їй трапилась. Всього лише посмішка впевненої у собі леді та п’ятдесят гривень, і вона пропустила гарненьку подружку одного з мешканців без зайвих запитань. Ще й пообіцяла мовчати про візитерку, коли пан бізнесмен повернеться додому. Як би не так. Хто ж запідозрить розкішну білявку в тому, що вона замислила щось протизаконне?

Перед потрібною квартирою трішки заспокоїлася, глибоко вдихнула та вже упевненим рухом вставила та провернула ключ, щоб відчинити вхідні двері. Переступила через поріг, і навшпиньки, тримаючись за стіни, щоб не впасти у напівтемряві, зайшла. Потім опам’яталась, і намацала вимикач. Яскраве світло осяяло комфортну кімнату. Елеонора в жахливому передчутті роззирнулася навкруги, намагаючись побачити на підлозі розкидані жіночі речі. Потім здавлено зойкнула, і опустилась у м’яке крісло. Навіть вона, котра звикла полювати на коханок чоловіка, не була готова до такого.

— Поціновувач прекрасного! Хто б подумав!

Всі стіни навкруг були завішані картинами. Здавалося на стіні не можна було навіть помітити кольору шпалер. Великі та маленькі, в зовсім простих рамах, притягували погляд. Одного разу глянувши на картини, хотілося зануритися в буяння природи, сум чи радість, котрі вихлюпувались через край полотен. Талановита рука художника прослідковувалась в кожній лінії, в кожному мазку. Нора мимоволі замилувалася роботою невідомої художниці, їй страшенно захотіло забути все і опинитися в місці, зображеному на полотні.

Оговтавшись, підійшла ближче. Очі зачепились за дрібні літери автографу, що розсипались комашками по краю. Придивившись, уважно прочитала: «ГГС». Ще в школі Галинка показувала Норі вензель із переплетених літер «Г», ідентичний тому, який був зображений в кутку картини. Тепер до нього добавилася літера «С», що облітала інші літери. Трохи нижче був напис: Галина Голуб-Стельмах. Підбігла до сусідньої картини – і там напис був аналогічний. Кожне з полотен належало таланту колишньої подруги Галинки.

— Ах ти ж, змія підколодна! Все така тихенька, а простягнула пазурі до мого чоловіка! — завила від образи Нора, — Ти лише прикидалася подругою, а сама… Я не знаю, що тобі зроблю! Хай тільки доберусь!

Обличчя білявки розчервонілося, руки затремтіли від хвилювання. Добре, що діти зараз знаходились на відпочинку, не варто їм бачити матір в такому стані. Не довго думаючи, влетіла на кухню, стала висувати шухляди, шукаючи ніж. Поранила долоню об гостре лезо, але не відчула болю. Зараз її зводив з розуму душевний біль, який не йшов у ніяке порівняння з фізичним.

Підбігла до найближчої картини, що зображувала літній вечір у полях, і з усього маху встромила ніж у полотно. Зі злістю рвала і шматувала, не зважаючи на кров, що струменіла з долоні.

— Ненавиджу! — підбігла до чергової картини, і почала її шматувати з не меншим завзяттям. Білявка навіть не звернула уваги, як скрипнули вхідні двері.

Раптом ззаду хтось вхопив її в міцні обійми. Елеонора борсалася, виривалася, не відчуваючи нічого від душевної болі і злості.

— Норо, зупинись!

Здивовано вивернулась, і зустрілась поглядом із зеленими очима, які завжди зводили її з розуму. Заледве дійшло розуміння, що її в обіймах тримає Степан. Її Степан, який нічого не підозрюючи повернувся в квартиру. Нора засіпалась від безсилля і злості. Червона пелена вже спала з очей. Ковтаючи сльози, заледве прохрипіла, вирвавшись з обіймів:

— Як це розуміти? А? Обвішався Галчиними картинами. Для чого тобі оце все, якщо ви не коханці? — вказала закривавленим ножем позад себе.

Марчук глибоко вдихнув, намагаючись не втратити рівновагу. По-перше, слід було відібрати у дружини ножа, а вже потім розбиратися в амурних справах. Як же Нора набридла своїми сценами, але ж тепер вона точно перейшла межу — взявшись за холодну сталь.

— Норо, віддай мені ножа, — ступив на крок ближче, не знаючи що вчинить білявка: чи накинеться на нього, чи завдасть шкоди собі. Дивлячись на неї, він не знав, що й думати. Звідкись на ній кров. Власна чи ні? Оце й належало з’ясувати.

Елеонора лише покрутила ножа в руках, криво посміхнулася:

— А якщо не віддам? Я тебе витягнула з багна, а ти мені так віддячив!

Ступив крок до неї, простягнув руку:

— Норо, не грайся в ображену. Наївністю ти ніколи не відрізнялася. Завжди брала те, що хотіла. Тим більше знала, що я тебе не кохаю.

Холодні слова чоловіка ранили сильніше ножа.

— Негідник! Мерзотник! — вже кричала на повний голос, — А тепер подав на розлучення зі мною, щоб одружитися на нещасній попелюшці? Ми ж якось жили…

— Отож бо, що якось. Норо, так «якось» життя пройде. Подав на розлучення, бо вже не можу з тобою жити, — ступив ще крок ближче, — Тобі потрібно полікуватися. Ти своїм мерзенним характером кого хоч здатна довести до божевільні. Хочеш поїхати на обстеження за кордон до кращих лікарів? Навіщо мучити себе та оточуючих? Давай, будь слухняною дівчинкою.

Білявка озвіріло глянула на чоловіка, очі метали блискавиці:

— Оце ще краще придумав. Не переводь стрілки на мою нібито ненормальність. Сам винен у тому, що я стала такою. Вирішив мене здати в психушку? Я в адекваті на відміну від тебе, — різко відкинула ніж в сторону, — Злякався за своє життя? Чи шкода оцієї мазні?

Одним різким кроком Марчук ступив ближче і вхопив Нору за руку:

— Ніхто тебе нікуди здавати не збирається. Поглянь на себе зі сторони. Дозволь допомогти тобі. Спочатку дай огляну руку, ти вся замастилася кров’ю, – намагався говорити спокійно, щоб не викликати черговий сплеск агресії. Скільки років жив поряд, скільки терпів сцен ревнощів, та зараз очі його відкрилися. Він не може продовжувати створювати вигляд щасливої сім’ї з цією жінкою. Однак він може допомогти їй прямо зараз.