Глава 34

Власниця художньої галереї вважалась признаним майстром із влаштування грандіозних виставок. А особливо, коли у неї був необмежений бюджет на підготовку дійства, вона втілила в життя свою неабияку фантазію. Тому вже за декілька днів місто приголомшила новинка про проведення виставки молодих художників, куди запрошені зірки шоу-бізнесу, художники, музиканти, преса і бізнесмени. Розіслані сотні запрошень, проведена масштабна рекламна кампанія, розклеєні сотні афіш та кілька білбордів. Здавалося, місто живе лише прийдешнім заходом, і у всіх колах точаться розмови лише про виставку.

Галинка була неймовірно щасливою отримати персональне запрошення від Валерії представити свої найвдаліші картини на грандіозному заході. Спочатку вона не повірила, що може бути частиною масштабної виставки. Вона навіть не мріяла опинитись у такому товаристві, побачити зблизька, ба навіть більше, потиснути руку відомим людям. Однак, її хвилювало й те, які враження викличуть її картини на вибагливих відвідувачів, які звикли витрачати великі гроші на втілення своїх забаганок. Григорій на її пропозицію зіставити компанію та підтримати морально, пробурчав під ніс «багаті тільки розважаються, а бідним ніколи — їм гроші на хліб заробляти треба». Тому супроводжувати дружину навідріз відмовився, вважаючи це забавкою, не вартою його дорогоцінного часу.

Він ніяк не міг зрозуміти, що дружина завдяки виставці зможе теж непогано заробити. І вона теж працює, коли пише чергову картину. Якщо раніше дівчина б відмовилася від такої заманливої пропозиції, бо чоловік не хоче йти з нею, то цього разу просто здвигнула плечиками і вирішила піти всім на зло. Вона більше не бажала йти на повідку бажань чоловіка, тому рахувала дні до початку виставки, мріючи, як біля її полотен ітиме жвава дискусія із захопленими речами про талант художниці. І ось настала грандіозна доба…

Шалений день виставки потиху переходив у вечір, залишаючи по собі купу приємних вражень. Після насиченого періоду у виставковому центрі, коли вона відповідала на безліч запитань і приймала поздоровлення від відвідувачів, Галя відчувала себе настільки виснаженою, що хотілося впасти на ліжко і спати до ранку. Величезний успіх посеред поціновувачів мистецтва кружляв голову, хотіло кричати від щастя.

Саме зараз вона відчувала себе справді щасливою, відчувала, що може почати жити на повну, не оглядаючись на минуле. Навіть пройшла гіркота від відмови чоловіка супроводжувати її на такому важливому для неї заході. Хоч вона і стала гарно заробляти, та все одно Гришка притримувався патріархальних постулатів «чоловік повинен утримувати сім’ю, і ніяк інакше». А заняття дружини продовжувалося залишатися мазнею, не вартою уваги і затрачених коштів на рамки та фарби. Ну й нехай собі утримує на здоров’я, думала Галинка. Але вона теж прагнула реалізації свого таланту, творчого розвитку, схвальних відгуків, або, хоча б хорошого слова, не хотіла і не бачила себе в ролі домогосподарки.

«Хай би ще дітки були», — сумно видихнула, — «а так…» Вдома нею була наведена майже стерильна чистота, та й смітити насправді було нікому. У Стельмаха бували хвилини, навіть дні просвітління, коли він згадував про дружину, якось по своєму каявся перед нею за самотні дні і ночі, та це все відбувалося дедалі рідше. Згадалося, як Нора запитувала, чому Стельмах досі віддано дивиться їй в очі. Може тому, що відчуває провину, відчуває себе винним у їхній спільній втраті? Випещена білявка думає, що є якість незвідані секрети?

Гм, а насправді немає. Галя і Гриша просто звикли один до одного, вдвох намагаються вижити посеред моря кредитів, боргів і хвороб. Стельмах постійно завіряє дружину, що у всіх інших родинах так само, а в них зараз просто темна смуга. Варто лише трішки потерпіти і вони разом поїдуть відпочивати, де зможуть повернути втрачені романтичні почуття. Якби ж то!

За такими сумними роздумами хтось легенько торкнувся ліктика дівчини. Вона здивовано підняла свої прозорі очі, де застигло зеленкувате марево:

— Ох! Я трохи призадумалась.

До неї приязно всміхалася власниця галереї Валерія.

— Нічого, це я вас налякала, несподівано підкравшись. Невже мною можна налякати? — посмішка торкнула чітко окреслені червоною помадою губи.

Помітно було, що Валерія дуже задоволена тим, як проходить дійство, тому на правах розпорядниці свята курсувала між гостями, відшукуючи тих, кому потрібна була моральна підтримка чи просто слова заохочення. Тож коли Валерія помітила Галинку, яка стояла, занурившись у думки, вона підійшла до чорнявки. Вона розуміла, що таке грандіозне свято влаштовувалось завдяки цій красуні із сумними очима, тому вважала за потрібне зав’язати якщо і не дружбу, то хоча б приятельські відносини. Тому, причепивши на обличчя щиру посмішку, жартівливо відповіла на слова Галі.

Дівчата разом весело розсміялися.

— Та що ви, Валеріє. Як можна злякатися такої красуні? Та ви варті обкладинок у глянцевих журналах.

— Ой, не перебільшуйте, Галю! Можна вас так називати? — мило всміхнулася Валерія.

— Так, я тільки за.

— Сьогодні ми зібрали дуже багато коштів на благодійність. А крім того, кожен із художників отримує непоганий гонорар, ще й плюс майже всі картини продані. Це нечуваний успіх. Результат перевершив навіть найоптимістичніші прогнози. Галю, один відомий меценат, який захотів залишитися інкогніто, придбав усі ваші картини і пропонує вам особисту підтримку. Вона полягає у влаштуванні персональних виставок та рекламній підтримці. Таке собі меценатство, яке не вимагає від вас жодних зобов’язань. Точніше, є одне зобов’язання – писати якомога більше картин. Ви згодні?

Галинка від здивування відкрила широко очі. Звичайно, кожен із художників мріє про спонсора, який займеться його розкруткою. Та чому анонімно? Хоч Валерія і говорить про відсутність зобов’язань, та Галинка не дуже вірила у щирість і безкорисність спонсорів. Рано чи пізно доведеться платити. Але чим? Що вона й вирішила спитати: