Глава 33

Степан остаточно покинув заміський будинок, де вони проживали з Норою довгі роки як кіт із собакою, роблячи вигляд перед оточуючими, що вони щаслива сімейна пара. Випадкова зустріч із Галинкою послужила для Степана тим каталізатором почуттів, що дозволив йому відкрити очі. Він нарешті для себе все усвідомив – далі так продовжуватися не може. Його сімейне життя тріщить по швах, єдине, що в них з Норою було спільного – діти.

Якою ж безглуздою здавалася тепер спроба завести чергову коханку, щоб втримати на плаву сімейний пліт кохання, який все одно розсипався галузками і поплив за течією. Зараз чоловік винаймав квартиру, підшукуючи собі гарний варіант у місті. Заміський будинок і розкішну квартирі в центрі він залишив Норі. Степан уже встиг переговорити з синами, які були вже достатньо дорослими, щоб зрозуміти його вчинок і, як на диво, підтримали його право жити окремо, адже нещодавно вирішили поступити на навчання в коледж за кордоном.

«Можливо, так буде краще для всіх нас», — подумав Степан, — «Сини бажають відчувати самостійність, і відмовляти їх не буду. За кордоном у них більше шансів отримати прекрасну освіту та завести впливових друзів. Не варто їм ставати свідками раптових загулів матусі. Нехай за кордоном вдосконалюють знання, а я оплачу їм коледж і проживання. Звичайно, буду частенько навідуватись, і все у нас буде гаразд. Я довго тягнув із рішенням про розлучення, та нарешті прийшов час».

Чоловік відчував дивну свободу, що туманила мізки. Лише б Галя не вважала, що стала причиною розлучення такої на перший погляд благополучної родини. Хмикнув про себе. Це ж треба так уміти пустити пилу в очі оточуючим, щоб всі вважали їх з Норою закоханою парою. Так і життя пройшло б без кохання, наповнене клопотами про бізнес. Є ж такі важливі речі, які не слід ігнорувати. Про дітей Степан ніяким чином не жалкував, адже любив їх безмежно.

Данилович обіцяв м’яко натиснути на норовливу Нору, щоб не заважала Степану спілкуватися з синами і донечкою. Правда, зараз Марчук ще не підібрав достойного житла, та це справа наживна. Маючи гроші і зв’язки подібні проблеми вирішуються швидко. Невдовзі зможе запросити маленьку Алінку до себе, накупить іграшок, і буде знову балувати свою принцесу. А Елеонора хай як хоче…

Це вже будуть не його проблеми. Він чув, що вона взяла звичку шлятися по клубах з накачаним хлопчиськом, однак це його мало турбувало. Як і не турбували колишні коханки, до яких, як виявилось, він нічого не відчував крім мимолітного потягу. Коли на його небосхилі знову засяяла кохана зіронька Галя, всі амурні пригоди якось відійшли в бік, перетворившись на сіру минувшину. Ніяка світська красуня не могла зрівнятися з його Галинкою Голуб. Хоча зараз вона взяла прізвище чоловіка Стельмах, та воно так не личило її ніжній романтичній натурі. Ех, Гришка, високо ти замахнувся, та спробуй-но втримати в руках голубку, не пошкодивши її крила.

Чорнявка перетворилась на мрію Степана, кохання туманило мізки, він уже кожну хвилину думав про свою неймовірну художницю. Як він міг хоч на хвильку припустити, що перше кохання забудеться? Варто було чорнявці з’явитися в полі зору, як іскра незгасимого кохання знову запалила вогонь у його серці. Нічого не забулося, від одного погляду на Галю серце охоплював щем, хотілося дивитися і милуватися дівчиною, вгадувати всі її забаганки, і від цього бути щасливим.

Захотілося хоч якось їй допомогти, хоча вона вперто продовжувала його відштовхувати. Раптом на нього зійшло осяяння. Він же може допомогти Галі в творчому зростанні. Достатньо зробити кілька важливих дзвінків куди треба, замовити рекламу, а потім влаштувати виставку художніх робіт. Хоча Галя і не погодиться на спонсорування власної виставки (відразу здогадається, хто анонімно профінансує подію, і в результаті відмовиться), проте і з безвихідної ситуації знайдеться вихід.

Задоволений собою, Марчук натиснув на виклик дзвінка. Майже відразу відповів мелодійний голос:

— Доброго дня. Пане Степане, як несподівано.

— Вітаю, пані Валеріє. У мене є до вас ділова пропозиція.

— Слухаю вас.

— Хочу запропонувати вам влаштувати благодійну виставку молодих художників, щоб зібрати кошти на допомогу дитячому будинку, — промовив, відчуваючи, як Валерія затамувавши подих чекає, що він може запропонувати. Після кількасекундної паузи додав, — Всі витрати беру на себе, від вас тільки організувати захід за певний гонорар.

— Пане Степане, у вас є якість особливі побажання? — промуркотіла у відповідь Валерія, прораховуючи, як можна розкрутити на більші кошти грошовитого мецената.

— Так, Валеріє. Обов’язково має бути запрошена Галина Стельмах. Я вже купував її картини. Моїм друзям сподобалися її роботи, тому ви можете з вигодою для себе реалізувати її полотна.

— Згідна з вашим вибором. Справді, пані Стельмах дуже талановита, без сумнівів. У неї велике майбутнє. Звісно, якщо вкласти певну суму у її розкрутку. А ви знаєте, як вигідно вкладати гроші. Дійсно, допомога спонсора допоможе їй вийти на зовсім інший, професійний рівень. Якщо не помиляюся, ви плануєте стати її спонсором?

— Звичайно. Хоча раніше займався тільки логістичними проектами, але ж ніколи не пізно спробувати сили на мистецьких теренах. Тільки сама Галина Стельмах ще не знає, що я хочу їй запропонувати підтримку. Ви ж розумієте, може мене неправильно зрозуміти. І відмовиться від допомоги. Знаєте, художники вони такі… Неординарні та непередбачувані. Тому прошу вас не розголошувати моє інкогніто.

Запанувала хвилинна тиша, лише чулося дихання Валерії, яка гарячково обдумувала почуте:

— Гаразд. Художники надзвичайно чутливі люди, і можуть образитися на слова про фінансову підтримку. Інкогніто, так інкогніто. Ще маєте якісь побажання відносно виставки?

— Захід повинен перетворитися на подію року. Надішліть запрошення місцевим меценатам, зв’яжіться з пресою. Повторююсь, можете не обмежувати себе в коштах. Пам’ятайте, ви в цьому також зацікавлені, тому використайте на повну свій талант організатора. Ви зможете на цьому зробити собі гарну рекламу і, звичайно, непогано заробите.