Глава 28

У один із вихідних, коли Гришка зранку поїхав на оптовий ринок за необхідними запчастинами, Галинка не поспішаючи випила каву, зварила їсти та поприбирала в квартирі. Не придумавши більше чим зайнятися в квартирі, вона вирішила розвіятись. Дівчина зібрала рюкзачок і відправилась за місто, погуляти на природі. Їй хотілося посидіти в тіні дерев, а галявинка, неподалік лісу, де вони були останній раз зі Степаном, підходила для цього якнайкраще. Цього разу вона скористалася маршруткою і добралася до тієї заповітної ділянки за містом, швидко знайшла суничне містечко та вдихнула на повні груди неповторний ягідний аромат.

Гришку просто попередила, що їде на планер, і їй потрібно попрацювати на самоті. Чоловік зрадів, адже останній тиждень дружина здавалась якоюсь задумливою, повністю занурившись у себе, свої переживання. Він спочатку намагався її розтормошити, та хоча вона і відповідала йому, та здавалась якоюсь далекою. Гришка зовсім не хотів чергового розбору польотів, тому вирішив знову залишити дружину на самоті, подавшись у свою майстерню, де було все зрозуміло і розкладено по поличках.

Тим часом Галинка назбирала повні долоньки ягід і, насолоджуючись, ласувала ними, сховавшись у тіні розлогої липи. Саме тут почувалася захищеною, могла подумати про те, як жити далі. Сьогодні вона не брала з собою мольберта, тільки плед, воду та пару бутербродів. Вдихнула на повні груди повітря, настояне на літньому сонці, закрутилась на місці, вільна від осуджуючих поглядів сусідів.

Її творча душа мріяла звільнитись від важких пут, хоч на мить забути трагічне минуле, яке не відпускало її ні на мить. Однак їй потрібно було жити заради майбутнього. А може таки вдасться якось обманути долю, і народити жадану дитинку? Невже в житті не знайдеться для неї хоч краплинки дива? Діагнози лікарів були невтішні, завагітніти вдасться тільки за допомогою ЕКО, та й то ніхто не гарантує результатів. Абсолютно НІ-Х-ТО.

Не виключено, що й Гаврилівна забиває їй голову балачками, та вона все життя була прихильною до їхньої з мамою маленької сім’ї. Який сенс їй брехати? Не слід сердитися на стареньку, вона хотіла просто попередити, а не бажала зла.

Чорнявка розстелила плед в тіньочку під липою, і підняла очі до неба. Як легко пролітають білосніжні хмаринки, забираючи з собою її невимовний біль і переживання. Несподівано думки розірвались на клапті через телефонний дзвінок. Дівчина забула виключити мобільник, тому він безжалісно втрутився у її милування природою. Проігнорувавши телефонні трелі пару хвилин, вона зрозуміла, що хтось не хоче відступатися і бажає поговорити з нею, наполегливо набирає її номер. Поглянула на дисплей: «Степан». Так, потрібно вже їм точно поговорити, адже нарешті вона все для себе вирішила. Рішуче натиснула виклик:

— Так, Стьопо.

— Галинко, привіт. Я так хвилююся, ти не хочеш мене чути і бачити?

— Привіт, чому ж ні? Приїжджай на наше місце. Чекатиму тебе до третьої години пополудні, — сама не стямилась, як галявина стала їхнім місцем.

— Вже лечу.

Марчук натиснув на кнопку завершення розмови і стрімголов вилетів з офісу. Дарма за ним бігла секретарка, пропонуючи підписати якість папери. Та він лише відмахувався від неї. Неважливо! Зовсім неважливо! Важлива тільки Галинка — його сонце і небо. Не минуло й пів години, адже Степан на повну розігнав автомобіль, витискаючи максимум із потужного двигуна. Набагато раніше від встановленого часу він прямував на вже їхню галявину. Галинка ніжилась на сонечку, примруживши свої дивні прозоро-зелені, ніби краплі смарагдів, очі. Тихенько присів поряд, торкнувся рукою оксамитової щічки, провів пальцями, задихнувся від ніжності. Чорнявка повільно підвелася, сіла, опершись на руки, зазирнула в його очі, випиваючи душу до дна.

— Степанку!

— Галю! Нічого не говори, я так радий тебе бачити, — потягнувся до неї з непереборним бажанням торкнутися губами пухких коралових вуст. Однією рукою він пестив її волосся, все більше впиваючись в її губи, ніби намагався до краплі випити солодкий нектар. Голова замакітрилася від нарешті здобутого щастя, а серце розривалося від відчуття справжнього кохання. Галинка відповіла на поцілунок, розчинившись під натиском гарячих губ чоловіка. Їх поцілунок тривав цілу вічність. Солодкий дурман кружляв голови, змушуючи забути про все на світі. Вони на мить забули, що одружені з іншими, що мають моральні обов’язки перед своїми сім’ями, що не мають права ось так красти один одного у їхніх половинок. Як не болісно було Галинці виринати з солодкого виру, що, здавалося, повністю її затягував,  вона першою отямилась від дурману насолоди. Відірвавшись від Степанових губ, вона важко дихала, приходячи до тями.

— Стьопо, це був прощальний поцілунок, — заледве вимовила, ковтаючи гіркі сльози відчаю.

Її губи палали, а тіло дрібно тремтіло, ніби пручалося, не бажаючи завершення цього солодкого трепоту від близькості справжнього кохання.

— Як так? Квіточко? Не потрібно цього говорити, адже у нас із тобою ціле життя попереду, яке ми проведемо разом. Я ж бачу, що ти нещаслива у шлюбі з Гришкою. Я буду вимагати розлучення з Норою, я вже працюю в цьому напрямку. Дітей я не кидаю, якщо розлучаюсь з їхньою матір’ю. Що не так? Ми ж можемо бути щасливі? Ти ж теж відчуваєш той трепіт, котрий спопеляє серце. Та я дихнути без тебе не можу, Галинко!

— Я не така! Я ніколи не заберу батька у дітей. Тим більше, я потрібна Гриші, інакше хто ж буде його стримувати. Без мене він точно влізе в якусь неприємність.

— Гришка вже не мала дитина! Ти йому не нянька і нічого не винна. Якщо він тобі дорікає тим, що колись допоміг – забудь. Якщо він вимагає в тебе грошової компенсації – нехай скаже суму, і я йому миттю відшкодую. Ще й заодно пику розтовчу. Опам’ятайся! Він сам може про себе подбати. А хто подбає про тебе? Хочеш його переробити – не вийде. Він такий, який є, і не зможе змінитися. Він скоріше послухається своєї мами, ніж тебе. Невже я не бачу, до якого стану ти себе довела? Он, які кола темні під очима. Ти забула, як це щасливо посміхатись. Ти забула, що заслуговуєш на щастя! А я хочу тобі його дати. Дай тільки лише б один шанс.