Глава 27

Наступного ранку Гришка знову поспішив у свою майстерню, залишивши дружину досипати. Та й навіщо її будити, вона й так нещасна, постійно уві сні ворочається та зітхає. З розуму сходить від хвилювання. Наслухалася пророцтв місцевої знахарки, і тепер не має спокою. Знайшла спеціалістку. Учора вони так нікуди і не сходили. Після обіду він сів перепочити в кріслі перед телевізором – і заснув. Та й не дивно, адже умолотив ледь не всю тарілку з кексами. Коли прокинувся, то вже стемніло, і нікуди йти не хотілося. Та він і не жалкував, бо про ресторан бовкнув згаряча, не обдумавши можливі витрати.

Тільки як Галя могла подумати, що для нього діти теж найважливіше на світі? Зовсім ні. Головне — щоб майстерня процвітала, перетворившись у справжнє велике СТО, щоб у нього з’явилися гроші побалувати свою дружину-красуню, від якої в нього перехоплювало подих. Ось ішли б вони разом по вулиці – всі б йому заздрили. Особливо чоловіки: дивись, мовляв, як йому пощастило, з такою красунею йде. І як він зміг завоювати її серце?

А діти для нього були чимось несправжнім, далеким, ефемерним. Він не розумів, чому мама постійно все капає на мізки та торочить, що у справжній родині повинна бути дитина. Та все набалакує на Галинку, що це через неї у них неповноцінна сім’я. От якби знайшов нормальну дівчину, то й вона б давно з онуками бавилася. Але він все відмахувався. Помічав, як молоді підлеглі з його майстерні, які нещодавно стали батьками, приходили на роботу з опухлими та почервонілими очима від недосипання. Винувато розповідали, що знову нащадки дали жару — або зубки ріжуться, або животик болить.

Із таких робітників і толку небагато – лише позіхають та норовлять відлиняти від роботи. З одним із таких молодих татусів ледь не трапився нещасний випадок – заснув біля естакади, і мало не потрапив під колеса авто. Тоді Гришка, не добираючи слів, гримав на нещасного чоловіка, погрожував грошовим штрафом та звільненням, якщо той буде приходити на роботу в такому стані.

Як тільки Григорій уявляв себе в подібній ролі, відразу ніби хто снігу за комір насипав, так і морозило від самої думки. Ну не лежала у нього душа до дітей. Особливо до новонароджених. Це ж і він не висипатиметься та більш наполегливіше тікатиме з дому, слухаючи дитячий плач. Тоді доведеться дитину відправляти до мами. А що? Хотіла – бери і грайся, скільки влізе.

От як уже дитина підростала, то вже можна і в парк зводити, на машинках покататися, організувати змагання, і поговорити, і влаштувати веселі перегони або оббризкування з водяних пістолетів. На базарі він бачив багато цікавих конструкторів та автомобілів з дистанційним управлінням, якими б і сам із задоволенням погрався. Але ж ціна кусалася. Якось один із працівників по дорозі на роботу купив такий на подарунок сину та й поставив на підвіконні.

От вони всі колективом і загралися. Гришка найперший побачив яскраву коробку і забажав перевірити, як ця машинка працює. Почав канючити розпечатати коробку, і поки не отримав бажане – не відстав. Майже до найдрібніших деталей розібрав іграшкову диво-техніку, чим ледь не довів до плачу молодого батька. Грався доти, поки вже всі чоловіки почали з нього кепкувати: заведи, Івановичу, дитину, бо ти й сам машинками не награвся. А от пазлів не любив. Якісь вони для нього були незрозумілі. Хоча Галинка якось говорила, що пазли допомагають розвитку, але так його і не переконала.

Галинці понад усе хотілося мати дітей, а він потакав усім її забаганкам. Єдине, за чим відчував за собою провину, що не було його поряд, коли сталася трагедія. І не один раз… Галинка навіть хотіла розлучитися, так на неї страшенно вплинули втрати. Він знав, що нізащо в житті не дасть їй розлучення. Він навіть не міг уявити когось іншого поряд з нею. Що б таке повинно статися, щоб він згодився на розлучення? Нічого. Він був у цьому впевнений.

Ледь переступив поріг кабінету, як миттю забув і про Галинку, і про вчорашню розмову. Єдине, що зараз його цікавило – як хлопці справилися вчора без нього. У майстерні знову відчув себе у своїй тарілці, тут усе йшло ніби по маслу, поступали нові замовлення, працювало сарафанне радіо, тому клієнтів ставало дедалі більше. Посеред машин він нарешті віднаходив себе, тут не потрібно корчити з себе когось іншого, все ясно і зрозуміло, відчуваєш себе ніби лікарем, котрий допомагає повернути здоров’я постраждалим.

Так і проходили дні за днями, справи прямо на очах ставали все кращими. Галинка більш не заходила до нього на роботу, поринула в написання картин до нової виставки. Тішило, що на вигляд вона стала трішки спокійнішою, частіше посміхалася, хоча іноді знову поринала у свої думки. Та чоловіку було до цього не звикати, адже художники частенько в думках промальовують нові деталі картин, тому не варто їх часто турбувати. Принаймні, він так собі вирішив.

Кожен із подружжя після тієї розмови про дітей робив вигляд, ніби нічого не сталося. Життя продовжувало линути, як по накатаній колії. Кожен поринув у свої справи, щоб дати час подумати собі і партнеру, як їм жити далі.

***

Галинка декілька наступних днів прожила ніби в тумані. Якимось дивом у її похідному рюкзачку виявились заспокійливі трави Гаврилівни. Здається, старенька говорила, що вони здатні замінити її пігулки, в чому чорнявка дуже сумнівалася. Хоч дівчина і була неприємно вражена розмовою з бабцею, та трохи подумавши і охолонувши, вирішила заварити собі ароматного чаю з лісових трав. Як же стало гарно, вона відразу забула про тривоги, вперше за останній час вона проспала ніч міцно, не використовуючи заспокійливих, котрі надійно поселилися у її шафці.

Здається, після відвертої розмови з чоловіком, у їхньої сім’ї з’явився шанс стати міцнішою, а це не могло не втішити. Серце обривалося від слів Гаврилівни, не хотілося їй вірити, та все занадто сильно нагадувало правду. Та й не така жінка Гаврилівна, щоб говорити нісенітниці. Якщо посудити зі сторони, то її мама Віра дійсно не була красунею, і якби сусідка, яка працювала акушеркою в районній лікарні, не поклялася цікавим сельчанам, що дійсно вона народила неймовірну донечку красунечку, то всі б точно повірили, що дівча крадене.