Глава 25

Галинці нікуди не хотілося йти. Думки розлюченими осами снували в голові, забираючи залишки спокою. От яку ціну доведеться заплатити за нерозважливий поступок матері. А може, це просто вигадки? Нещасливий збіг обставин? Як же вона в дитинстві мріяла про татка, а він виявляється давно мертвий. Та ще й помер у такий спосіб, зовсім молодим. А як би вона сама вчинила на місці матері? Чи в праві її судити? Чи змогла б віддати все за народження дитини? Відповіді на ці запитання не знайшлося…

Тим часом небо почало темніти, і невдовзі на почорнілому оксамиті засяяли перші несміливі зірки. Чомусь згадалося, як колись давно, на шкільній дискотеці у дев’ятому класі на повільний танець її запросив Стьопка Марчук. Уперше її запросили на танок. Спочатку вона хотіла відмовитися, адже чомусь зніяковіла, але все-таки згодилась. Їй здалося, він це зробив навмисно, щоб позлити Нору, але хто ж тих хлопців знає. Галя вложила долоньку в руку однокласника, відчуваючи іншу руку хлопця на талії, і закружляла у своєму першому в житті танку.

Степан навіть смішно закусив губу, можливо боявся, що наступить на її ніжку, тому спершу незграбно тупцював. Але миттю оговтався і широко посміхнувся, зазирнувши в очі чорнявці. І саме тоді він нахилився до її вушка і тихо прошепотів: «Галю, ти найкраща дівчинка в класі. Я бачу розсипані зорі в твоїх очах …». Чому він промовив ці слова, він і сам не знав. Тоді вона дуже здивувалась таким дивним словам, не зрозумівши, що це насправді було зізнання в коханні. Вже зараз через роки подумки відповіла:

— Стьопо, розсипалися зорі разом зі сльозами … Виплакала я своє щастя. Пусті мої очі, наповнені відчаєм і безнадією. Як мені тепер жити далі? На що сподіватися, у кого спитати поради?

Несподівано з роздумів вирвав телефонний дзвінок. Сіпнулася, ніби від жахливого сну, натиснула на виклик:

— Галинко, де ти? Я місця собі не знаходжу. Та й мати вже давно стіл накрила, чекає на тебе, — скоромовкою проторохкотів чоловік, і виглядав так, ніби справді дуже хвилювався.

— Гришо, я трохи загулялася. В мене дуже болить голова і я хочу додому.

— Де ти? Я під’їду і заберу тебе. Зараз повечеряєш, і все буде добре.

Дівчина сумно видихнула, ковтаючи гіркий клубок у горлі:

— Я прошу вибачити мене, але я не можу йти ночувати до твоїх батьків. Мені дуже потрібно випити пігулку, а я їх забула вдома. Зараз я вийду з поля близько Івашкового урочища, там і забереш мене. Будь ласка, мені дуже хочеться додому.

— Але як так можна? Батьки чекають, особливо турбується мама. Вона наготувала три великі торбини, потрібно забрати.

— Якщо не забереш мене зараз додому, я піду ловити попутку. Мені душно тут, задихаюсь, сили немає терпіти.

— Гаразд. Чекай. Скоро буду.

Додому доїхали мовчки. Гришка намагався розпитати дружину, що сталося, та вона не готова була до відвертої розмови. Не тут і не зараз. Та й була не в змозі зараз розповісти все чоловіку. Може пізніше. Всю дорогу вона уявляла, як він сприйме цю новину. Мабуть, зателефонує мамі і спитає поради. А свекруха вже постарається вилити чавун помиїв на голову нещасній Галинці. Хоча, яке вона має право позбавляти Гришу щастя мати дитину? Можливо, їм таки варто розлучитися, щоб розв’язати йому руки. Слід розповісти чоловіку, тільки вже вдома, тільки не тут, на пустельній дорозі. Однак яке життя буде у них після цього?

Як тільки доїхали до міста, Галинка відчула дивне полегшення. Подалі від таємниць минулого, які не слід було турбувати. Ніби розірвалися міцні пута, які заважали їй дихати. Хоча їй, як художниці, на природі було привільно, і душа хотіла злетіти у височінь. Та зараз вона просто тікала, стрімголов бігла подалі, намагаючись сховатись у своїй маленькій квартирці. Добре, що завтра Гриша обіцяв залишитися вдома. Вони зможуть нарешті побути вдвох, і вона точно розповість йому про відвідини місцевої бабки-шептухи. Звичайно, якщо Гриша прийме всерйоз її одкровення і не підніме на кпини.

***

Вранішнє сонце розвіяло всі нічні кошмари, подарувало надію на щастя. Промінчики закутались у кучерявому волоссі Галинки, залоскотали щічки. Дівчина солодко посміхнулась і потягнулася.

— Гальченя, привіт, — почувся турботливий голос чоловіка, — Як і обіцяв, я сьогодні вдома, і присвячую час тільки нам двом. Давно я не влаштовував тобі сніданок в ліжко. Ось, вирішив виправитись.

Галинка здивовано сіла на ліжку. Невже її колишній Гришка повернувся? Невже поставив її на перше місце перед майстернею? Тим часом чоловік приніс піднос з яєчнею, тостами, ягідним джемом та кавою.

— Ох, справжній рай для шлунка, — всміхнулась чорнявка, — Ти готуєш найсмачнішу яєчню у світі.

— Кохана, я щасливий готувати для тебе сніданок. Тільки, вибач, не завжди буваю вдома. Мені й самому якось тоскно, що молода вродлива дружина так часто прокидається сама в ліжку.

— Нічого, я переживу, — Галинка з насолодою зробила ковток кави, — Солодка, ммм, як я люблю, — промуркотіла. Дівчині зовсім не хотілося згадувати минулий день та ніч, але вона знала, що краще відразу розрізати болючий нарив, чим мучитися, на довгий час розтягуючи біль. Їй не хотілося їсти, та заради чоловіка вона спробувала подолати сніданок.

Гриша продовжував порядкувати на кухні, щось наспівуючи собі під ніс.

— Любий, що ти там робиш?

— Тільки не вставай, Гальченя. З допомогою відомих блогерів хочу дещо приготувати, щоб порадувати свою дружиноньку.

Чорнявка відставила піднос і навшпиньках прокралася на кухню. Від побаченого видива тихенько пирснула сміхом. Мужній автомеханік включив Ютуб-канал одного відомого кулінара, і покроково намагався приготувати кекси. На екрані професійний кухар у білосніжному кітелі демонстрував глядачам, яке повинно бути однорідне тісто. Зараз відео стояло на паузі, а Гришка, озброївшись міксером, саме збивав яйця з цукром. Так натхненно збивав, що бризки летіли довкола в усі боки. Він примудрився заляпати все в радіусі півметра, однак зараз цього не помічав.