Глава 24

Спочатку дівчині кинулися в очі дбайливо доглянуті квіти, якими старенька висіяла увесь вільний простір біля будинку. Від різноманіття кольорів у Галинки зарябіло в очах, вона зупинилася і захоплено роззиралася навколо. Чорнявка враз забула про біль і тривоги, вдихаючи незрівнянний аромат. «Ось що я намалюю наступного разу. Шкода, що мольберт не прихопила».

Ось і бабусина хатинка привітно відкрила двері перед гостею. Світлі побілені стіни, ніби відбивали денне світло, округлий стіл посеред кімнати, диван та кілька стільців. Притягувала погляд яскраво розфарбована півниками та квітами піч, розвішані по стінах пучки лісових трав. На поличках розмістилися різноманітні горщики та баночки. Галинчина уява відразу порівняла хатинку Гаврилівни із житлом доброї чарівниці із казок.

— Сідай, доню, поговоримо. А я тим часом тебе напою чаєм спеціальним, допоможе заспокоїтись. Бачу, велика туга привела тебе на могилку матері, — бабця продовжувала метушитись, заторохкотіла чайником і чашками.

— Дякую, Марфо Гаврилівно. Я ненадовго. Мені б дізнатися, що вам відомо про маму. Ви говорили, що можете щось розповісти, – і від нетерпіння міцно зціпила руки, поклавши їх перед собою.

— Не поспішай. Спочатку випий чаю, Галинко. Заварила для тебе цілющі трави, сама збирала вранці по росі. Тобі відразу полегшає. Не хвилюйся, — тихо розсміялася, погладивши дівчину по тремтячих руках, — Не збираюся тебе труїти…

— Та що ви! Навіть не думала про таке… — нарешті чорнявка взяла до рук чашку, яка так запаморочливо пахла лісовою галявиною, і з задоволенням вдихнула ароматний запах.

Навіть після першого маленького ковтка Галя відчула полегшення. Майже всі її тривоги вляглися, поступившись місцем спокою та умиротворенню.

— От бачиш, — кивнула бабця, — А ти вчора пігулок наковталася. Ох молодь, молодь… Звикли жменями хімію ковтати, не відаючи, яку шкоду вона приносить організму. До мене б раніше приїхала, я б тобі цілий мішечок цілющих травок подарувала. Сила природи діє там, де безсилі ліки.

— Якось не думала, що в рідному селі мене може хтось чекати. Кому я тут потрібна? Свекри не палають бажанням мене бачити, особливо після того випадку…

— Галю, забуваєш. Перед своєю смертю, твоя мати взяла з тебе обіцянку, щоб ти до мене приїжджала. Було таке?

— Я вже й забула. Раптова мамина хвороба, потім смерть, а опісля мене життя так закружляло, що й ворогу не побажаєш, — видихнула дівчина. Від випитого чаю і спокійного голосу бабусі захотілося прилягти і трішки поспати.

— Ти лягай, Галинко. А я поряд посиджу, в ногах правди немає.

— Якщо ви щось знаєте про мою маму, розкажіть, будь ласка.

— Гаразд. Тільки тобі гірко це буде сприйняти, — бабуся знову взяла її за руку, ніби заспокоюючи.

— Я вже готова все дізнатися. Розповідайте. Я все сприйму, мене вже важко чимось здивувати.

— Доля в тебе нещаслива. Тому й важко тобі на світі. Тому й посипалися на тебе біди. А все через те, що ти крадена — крадена у долі дитина, крадена твоя неземна краса.

— Як так? — дівчина підірвалася, відмовляючись вірити почутому,— Що ви таке говорите? Яка ще крадіжка? Моя мама завжди відрізнялася чесністю, ніколи ні в кого нічого не взяла, не вкрала.

— От мовби ні в кого, а дитинку собі у долі вкрала. Тебе не повинно бути, ти не повинна була народитися. Неодноразово приходила до мене твоя мама і просила допомоги, але я їй відмовляла. Ніхто з чоловіків довго з нею не міг бути, написано на її роду померти в глибокій старості одиначкою. Однак, вона вирішила піти долі наперекір. Поїхала у місто на ті курси, і побачила іноземця, котрий приїхав по обміну досвідом. Молодший від неї на двадцять років, гарний, аж очі засліплює, і закохалася. Так закохалася, що й не повірила, навіть не хотіла знати, що в нього вдома наречена залишилась, котра вірно його чекала. І він любив її, навіть збирався одружитися. І от твоя засліплена коханням мама пішла до ворожки, котра не погребувала чорним ритуалом…

— Ні! Мама не могла так! Вона не така!

— Вона хотіла обманути долю і отримати дитину, але не думала, що ціна за вкрадене малятко виявиться занадто високою. Люди не думають, що втрутившись у життя за допомогою темних сил, не доведеться за це платити. Не їм – так їхнім дітям. І ціна може бути зависокою.

— Як так? — Галинчин спокій ніби вітром здуло, така інформація не поміщалась у її голові. Слова Гаврилівни болісно вдарили по дівчині. Невже це правда? Бабуся нічого не переплутала? Мама і ворожка?

— Віра була у відчаї. Вона отримала швидкоплинне кохання іноземця, отримала жадану донечку. Однак розплата прийшла занадто швидко. Чорноокий іспанець навіть пообіцяв твоїй матері одружитися з нею, порвав із колишньою, збирався переїхати в село, та не так сталося. Він уже уладновував справи, щоб перевестися ближче, та з ним трапився нещасний випадок — бідолаха потрапив під самоскид. Нещасний випадок, що ж поробиш. А його колишня наречена, коли дізналася про його зраду, кинулася зі скелі в море. Вкрадене кохання, вкрадений чоловік, вкрадена дитина…

— Я нічого не розумію. Тоді чому мама померла так рано?

— Ти вже зовсім не пам’ятаєш, але коли ти була маленька, то дуже захворіла. Лікарі давали тобі від сили пів року. І от Віра знову поїхала до тієї ворожки. І цього разу платою стало її життя, вона віддала свої непрожиті роки для тебе, щоб ти мала довге життя.

— Ох, як жахливо. Виходить, вона віддала своє життя за мене? Це в стилі моєї мами – врятувати когось ціною себе.

— І це ще не все. Твої померлі діти плата за ненароджених дітей твого батька з його нареченою.

Як гарячим окропом обдало Галинку з голови до ніг. Як же таке може бути? Це якась нісенітниця. Дівчина підірвалася і рушила до дверей:

— З мене досить! Не таке марево я хотіла почути. Я вам не вірю!

— Твоя мати хотіла тебе попередити. Не проси в долі ще однієї дитинки. Цього разу буде вибір — або ти, або дитина. Хтось із вас обов’язково помре, оплативши усі гріхи Віри.