Глава 19

Степан Марчук відвіз додому свою кохану Галинку. Ще під час руху він намагався зав’язати розмову, раз-по-раз починав освідчуватися дівчині в коханні та малював перспективи майбутнього життя. Та Галинка ніби його й не слухала. Вона лише втомлено відкинулася на сидінні і мовчки дивилася у вікно. Ця недвозначна ситуація зі Степаном не йшла у неї з голови, тому вона вирішила мовчанкою перервати всі спроби Марчука на зближення.
Степан пропонував підвезти дівчину прямо до будинку, але чорнявка попросила не під’їжджати прямо під під’їзд, а зупинитися неподалік. Не вистачало, щоб цікаві сусідки почали плескали зайве язиками. А їй зараз ще й цього не вистачало для повного щастя, щоб ревнивий чоловік дізнався у прибреханих подробицях, коли і яким транспортом повертається додому його дружина.
За квартал від потрібного будинку Степан зупинився, швидко вийшов з авто, допоміг вийти Галинці та витягнув із багажника мольберт. Чоловік взяв тендітну долоньку в руку і підніс до губ, та дівчина дикою ланню вирвалася і схопила мольберт. Потім повернулася і зазирнула йому в очі:
— Стьопо, це все неправильно. Так не повинно бути. Не тіш себе марними ілюзіями та не думай, що мене можна купити. Вибач, але я заміжня, і не підходжу до твоїх ігор. Знайти собі молоденьку наївну дівчинку, їх чимало в нічних клубах.
— Це не гра, Галюню… — хотів ще щось сказати, та чорнявка уже пішла геть, гордо піднявши голівку, – Прикро, чому ти цього не розумієш. Але ти все одно будеш моя. Ти не втечеш від свого щастя. 
Марчук спересердя вдарив руками по рулю.
«Що ж ти зі мною робиш? Думав, що все минуло. Що я тебе втратив ще тоді, після випускного. Насправді, розсипані зорі я завжди бачив тільки в твоїх очах, Галинко. А Нора… так… фальшива підробка справжнього кохання».
Степан хвилину сидів, поклавши голову на руки, які міцно обхопили кермо. Потім зітхнув, завів автомобіль і виїхав на дорогу. Як же йому не хотілося повертатися до себе, у свій багатий маєток, де його дружина вже з розуму сходить від хвилювання. Хоча, точніше сказати, від ревнощів. Як же це йому остогиділо! За час, проведений з Галинкою, він відчував себе щасливим, жодного разу не згадуючи про дружину.
Чоловік ще довго катався містом, роздумуючи, як правильно вийти з ситуації, щоб і «вовки ситі і вівці цілі». Поспішне розлучення з Норою означало б втрату компанії, адже він не зможе конкурувати із тестем. А без розлучення нічого сподіватися на прихильність Галинки. Як він не думав – жодне розумне рішення не приходило в голову.
«Нехай час нас розсудить. Я вже не той наївний хлопчисько, що п’ятнадцять років тому. Якщо надумав подавати на розлучення, годі зволікати. Рано чи пізно це трапиться. Спочатку обговорю ситуацію з юристами, буду діяти на випередження. Зараз тесть уже не такий могутній, як раніше. Я теж умію показати зуби. Не дарма партнери мене побоюються та поважають, я ще повоюю за своє щастя. Діти все зрозуміють. Хлопцям запропоную переїхати до мене, а з Алінкою в будь-якому випадку буду часто бачитися. Нора ще молода і приваблива, хай пошукає щастя з іншим. Навіть заради всього світу я не відмовлюся від Галинки, хай вона мені що завгодно говорить про почуття до Гришки, однак той поцілунок відкрив мені очі. Квіточко, в тебе у сердечку теж живе кохання до мене, тобі теж не слід обманювати ні себе, ні мене, ні Гришку. Досить жити з пусткою в серці. Я зрозумів, що Гришка тобі не пара, і він це розуміє, хоч і приховує це. А ти з ним просто із почуття жалю». 
***
Галинка повернулася у квартиру, що дихнула на нею сумом і пусткою. Не потрібно бути гадалкою, щоб зрозуміти – чоловіка немає вдома, і не було весь день. Не запалюючи світла, пройшла на кухню і важко опустилася на стілець. Увімкнула мобільний — пусто, жодного повідомлення від Гришки. За весь день він навіть не знайшов часу зателефонувати чи залишити повідомлення. Хоча вона до цього звикла, та зараз дуже потребувала його присутності, як ніколи хотіла пригорнутися до нього і відчути себе жаданою та коханою.
Знайшла власну записку, на ходу зіжмакала її в руці і пройшла в спальню. 
«Чому ти так зі мною, Гришо? Навіщо я тобі, коли ти на мене зовсім не звертаєш уваги? Сам говориш про кохання, постійно обіцяєш виправитися, годуєш обіцянками про щасливе майбутнє разом, а за своєю майстернею забуваєш, що в тебе є дружина. А колись же кохав, постійно телефонував, турбувався, навіть забирав з роботи. А зараз за цілий день навіть не хочеш подзвонити. Знову будеш виправдовуватися про те, що працюєш на майбутнє нашої сім’ї, але ти мені потрібен зараз, а не через двадцять років», — впала на ліжко, гіркі сльози покотилися по щічках, зволожуючи подушку. 
«Хоча ти й не будеш виправдовуватися. Повернешся, ніби нічого й не сталося, ще й дорікатимеш, що втомився, а я навіть не потурбувалася приготувати їсти».
Гіркі спогади пекучим перцем стиснули серце, враз стало нічим дихати. Картинки минулого калейдоскопом пролітали перед очима. Стельмах страшно підвів її уже два рази, після чого її життя пішло шкереберть. Він говорив, обсипаючи її обличчя поцілунками, що третього разу не буде, і все в них налагодиться. Як вона змогла тоді вижити і не померти від розпуки? Що тримало її на світі, не дозволяючи серцю розірватися на шматки? 
Галинка ще міцніше стиснула покривало кулаками, від відчаю забилася в істериці. Дівчина намагалася заглушити тремтіння, тіло стрясалося від ридання. Руки потягнулися до шухляди тумбочки, де завжди тримала заспокійливе. Іноді вона на тривалий час забувала про пігулки, та останнім часом все частіше зазирала до тумбочки та постійно поповнювала стратегічний запас таких необхідних ліків. Зараз лише вони хоч на деяких час допомагали привести в норму нервовий стан.
Заледве підвелася, ковтаючи гіркі сльози, тремтячими руками вилущила пігулку і ковтнула, не запиваючи водою. Уже не було сили наливати воду у склянку. 
Спогади накрили з головою, хоча вона хотіла все швидше забути, та не могла не тільки забути, а й відпустити гіркоту, що переслідуватиме її до кінця життя. Згадала, як виходила заміж за Гришу. Тоді вони просто пішли, розписалися, не влаштовуючи ніякого свята. Перед весіллям він був дуже турботливим та дбайливим. Чи була вона щаслива? Вона намагалася себе запевнити, що так. Чи кохала вона тоді? З часом запевнила себе – що так, кохала. Невже відчуття вдячності до вірного друга вона переплутала з коханням? Коли раптово померла мама, він з’явився поряд і підтримав, допоміг поховати найдорожчу людину, та й з оформленням необхідних документів теж не залишився осторонь. 
Дівчина відчувала себе одірваною від усього світу, а Гриша витягнув її з чорної безодні самотності, змусив знову жити і сподіватися на краще. В один із таких безпросвітних вечорів піддалася рукам чоловіка, не змогла далі опиратися його спраглим поцілункам. А в результаті довелося виходити заміж через те, що під серцем зародилося маленьке життя. Галинка вирішила, що дитинка допоможе їм створити справжню сім’ю, якої в неї ніколи не було. 
У школі її вважали «білою» вороною, адже в неї не було татка. Вірніше, десь був, але жагучого іспанця напевно взагалі не цікавила подальша доля випадкової коханки. Дівчина у мріях вимальовувала собі татка, який він насправді сильний і мужній, і одного разу приїде до них з мамою і залишиться назавжди. Та йшов рік за роком, а його не було. Галя одного ранку перестала чекати появи татка і вирішила, що в неї у майбутньому точно буде повна сім’я — мама, татко і дітки.