Глава 13

Зненацька Степан згріб Галинку в обійми і поцілував, як тоді, п’ятнадцять років тому. Здавалося, історія зробила крутий віраж, і вирішила повернули їх назад, ніби натякаючи, що вони не довершили свою справу до кінця. Хоча тоді він діяв невміло і грубо, під дією алкоголю намагаючись силою зламати опір дівчини, таким чином демонструючи своє кохання. І як наслідок, у відповідь не отримав нічого, крім пустки в серці. Тоді йому здавалося, що він втратив перше кохання назавжди, тому й зробив вибір на користь Нори.

А зараз поцілунок був настільки ніжним і легким, ніби пелюстки троянд. Це був поцілунок владного та вмілого чоловіка, який звик підкоряти та отримувати жадане. Поцілунок легенький і палкий, але водночас упевнений, мовби нав’язував свою волю. Для Степана доторк до губ чорнявки був солодшим від меду, приємнішим за доторк до найніжнішого шовку.

Подібних відчуттів йому так не вистачало з Норою. Поцілунки з нею перетворювалися на відчуття того, ніби він торкається холодної золотої статуетки, яка не викликає в ньому ніякого бажання втратити голову, повністю зануритися у шалений вир кохання.

Галинка знову не чекала подібного нахабства від колишнього однокласника, тому заціпеніло стояла, не знаючи, що робити. Марчук заледве доторкнувся до жаданих губ, як був збитий із ніг оскаженілим Стельмахом. Як і в школі, Гришка знову з’явився вчасно, ніби якась сила притягувала його сюди. Повернувшись за столик, він не побачив там нікого, тому пішов шукати дружину та друзів.

— Стьопко! Чортяко, ти все ніяк не заспокоїшся? Мало тобі шкільного випускного? Ти ж ніби поклявся, що не зробиш їй нічого поганого. Забудь про Галю. Вона моя і тільки моя. Геть загребущі руки! – кричав теж сп’янілий Гришка, виливаючи всю лють на суперника.

Цього разу відлупцювати бізнесмена у Григорія не вийшло. Одним непомітним порухом, який демонстрували Степану у спортзалі, вони помінялися місцями – тепер Марчук притиснув його до підлоги. Не дарма чоловік встигав не тільки керувати бізнесом, а й відвідувати заняття в тренажерному залі та брати уроки з бойового мистецтва. Та й виглядав він менш п’яним, ніж Гришка.

— Гришо, охолонь. Не потрібно влаштовувати скандал. Не будеш більше борсатися, то відпущу з миром. Викличу тобі таксі, поїдеш додому та проспишся. Інакше покличу своїх охоронців, які точно допоможуть тобі охолонути. Ще й викинуть звідси за секунду.

— Так он, яким ти став. Зрозуміло! Прикидався старим другом, а сам вирішив підкотити до моєї дружини. Викликай охоронців, телефонуй у поліцію! Давай, із тебе станеться! Крутим ти став, присмоктавшись до Нориних грошей. Ще раз повторюю – відчепися від Галі. Вона була, є і буде моєю дружиною.

Стельмах продовжував безрезультатно борсатися, намагаючись вирватися з чіпких Степанових рук. Григорій ніби виплескував увесь душевний біль, який маскував останнім часом. Сам усвідомлював, що з ним щось коїться, але не хотів признаватися ні собі, ні Галинці. Виснаження останніх років давалося взнаки. Але крім кредитів і заборгованості, серце з’їдала ревність. Безпідставна ревність, адже Галинка не давала жодного приводу засумніватися у подружній вірності.

Але його зсередини вигризало зовсім інше. Всі навколо говорили, що йому за дружину дістався скарб, який треба оберігати. Іноді він ловив себе на думці, що сам у всьому винен. Не приділяє їй належної уваги, віддавши перевагу роботі. На жаль, це було правдою. Про автомобілі від думав набагато частіше, ніж про дружину. До них він і поспішав, часто забуваючи про чорнявку. А Галинка мовчки все терпіла. Відчувала свою провину за ту атмосферу, яка склалася у їх родині. Вона його дійсно кохала, не влаштовувала істерик та ніколи йому не докоряла. Та наскільки у неї вистачить сили бути поруч з невдахою? Їм було ні про що говорити, вони ніби існували в паралельних світах. 

Гришка розумів, що поступово втрачає дружину. Але без неї його життя справді втратить сенс, він не може допустити зазіхання других чоловіків на неї. Тому коли він побачив, як колишній друг намагається поцілувати його дружину, кров ударила в голову, і він зі швидкістю вітру примчав на розбірку. Несподівано в затуманену свідомість проникли слова дружини:

— Степане, досить. Завершуй цей балаган, не привертай до себе увагу. Ми з Гришею підемо додому. Досить, нагулялися. Побачили однокласників – вистачить надовго. Не гарно старим друзям валяти один одного в пилюзі, завтра проспитеся і поговорите. Не варто зараз влаштовувати скандал. Добре, що зараз нас ніхто не бачить. Але це не надовго. Зараз сюди неодмінно хтось заявиться, і тоді розголосу не уникнути. Стьопо, подумай про Елеонору і дітей, тобі першому не потрібен розголос.

Марчук мовчки згодився, зрозумів, що Галинка права, тому миттєво відпустив суперника, подав руку, щоб допомогти встати. Та Гришка з люттю відкинув простягнуту руку. Він мовчки піднявся, намагаючись обтрусити одяг. Чоловік з ненавистю поглянув на колишнього друга, який дивився не на нього, а на Галинку. Григорій також послідував за його поглядом, і побачив дружину, яка напружено стояла, схрестивши на грудях руки. Такою вони обоє ще ніколи її не бачили.

В цю мить чоловіки не впізнали тендітну і беззахисну Галю, яку їм так хотілося оберігати і захищати. В юності вона страшенно перелякалася, забилася від сорому та болю в темному кутку парку. Зараз дівчина вражала спокоєм і холоднокровністю. Галинка занадто добре вивчила цих забіяк, щоб знати — істериками і криками справі не допоможеш, слід говорити стримано і розважливо. Потрібно в першу чергу достукатися до Степана, змусити його мирно залагодити інцидент.

— Пане Марчук, передайте вибачення від нас однокласникам. Нам з Гришею терміново треба додому. У нас з’явилися важливі справи. 

Холодний погляд Галі ковзнув по Степану, приводячи його до тями. Якщо в школі вона нагадувала лісову мавку, то зараз перетворилась на королеву. Навіть у гніві вона вражала його своєю красою. Він так і продовжував стояти, коли подружжя за руки покинуло свято ще до півночі. Марчук дивився їм в слід, складаючи план підкорення неприступної красуні.