Глава 11

Розкішний автомобіль бізнес-класу під’їхав до ресторану, не залишившись непоміченим. Звідусіль чулися радісні вигуки та помахи руками, адже всі здогадались, хто завітав до них на зустріч. Перед рестораном вже кучкувалася компанія колишніх випускників, обмінюючись першими враженнями від зустрічі. Вони радісно віталися один з одним, наперебій говорили та жестикулювали руками. Яскравою квіткою виділялася Галинка, яка вмить відкинувши скромність, щиро раділа зустрічі з кожним із колишніх однокласників, обіймаючи та цілуючи. Чорнявка була з усіма люб’язна, весело щебетала на привітання. Дівчина випромінювала радість та оптимізм, тому кожен бажав підійти до неї та обійняти, ніби хотів отримати часточку душевного тепла.

Степан Марчук вийшов з автомобіля, галантно допоміг вибратися дружині, яка миттєво осяяла простір блиском діамантів та голлівудською посмішкою. Підставивши лікоть, за який миттю вчепилася білявка, він не поспішав крокувати до натовпу, а оцінюючим поглядом сканував присутніх. Вистачило і декількох секунд, щоб помітити яскраву квітку, яка вирізнялася справжньою красою без надмірної косметики та розкоші прикрас.

Так він і стояв, насолоджуючись своїм першим нерозділеним шкільним коханням. Чорнявка, яку він уявляв у своїх обіймах у шкільні роки, але після випускного забув на цілих п’ятнадцять років. Адже зробив ставку на іншу. Замість боротися за своє кохання – обрав майбутнє розкішне життя. А тепер він просто стояв і зачаровано дивився, відчуваючи, як шалено калатає серце.

«Яка вона стала чарівна. Ще чарівніша, ніж у школі. Але за показною веселістю ховається нещасна та розчавлена буденністю життя дівчина. Як би вона змінилася, коли б її нормально одягнути! Я б зміг стерти з бездоганного обличчя цей постійний вираз скорботи і розчарування. Раз у раз її губи стискаються у тонку нитку, а лоб прорізають дрібні зморшки. Вона за щось турбується, тільки виду не подає. Що ж тобою сталося за ці роки?», — думав Марчук, який ніяк не міг надивитися на красуню, забувши про дружину, яка нетерпляче сіпнула його за рукав.

— Поводь себе пристойно, — прошипіла Нора, — Посміхнись, а то роззираєшся, ніби конюх у стайні. Ще й щелепу відвісив. Що, вийшов на полювання і підшукуєш нову жертву? Кого ти тут хочеш знайти – це ж наші колишні однокласники. Якщо ти мені спаскудиш вечір – будеш скляночки ганчірочкою протирати біля барної стійки, – білявка знову причепила на обличчя чарівну посмішку, – Коханий, ходімо, бо нас вже зачекались.

Елеонора знову перетворилась на першу шкільну красуню та людину, яка звикла командувати і не допустить непоклоніння. Дівчина вміла пускати пил в очі, адже давно навчилася видавати бажане за дійсне. Їй було чим похизуватися перед менш везучими однокласницями: успішний чоловік-красень, величезний будинок у місті та неподалік столиці, татків бізнес, який перейде в її чіпкі рученята, та троє талановитих дітей. Доля подарувала Норі все для повного щастя, єдине чим обділила – взаємним коханням.

Раптом очі блондинки вихопили в натовпі силует кращої шкільної подруги, з якою вони не спілкувались майже п’ятнадцять років.

— Галка! — верескнула Нора, відкинувши пристойність. Потім кинулася обіймати жагучу брюнетку, яка також дуже зраділа, побачивши подругу. Стискаючи в обіймах подругу, Галинка подумки перенеслася в ту пам’ятну ніч після випускного, коли вони дали одна одній клятву, що підтримуватимуть зв’язки і надалі. Та їхні стежинки життя розійшлися в різні сторони…

— Норочко! Невже це ти? Яка ти стала?! Ти й була білим лебедем, а тепер — справжня царівна, — не приховувала свого захвату Галинка.

Подруги закружляли в обіймах, зминаючи дорогий одяг, добряче напрасований і викладений правильними складочками. Вони знову відчули себе сімнадцятирічними школярками, які полюбляли шепотітись і ділитися милими секретами. Зараз вони просто дивилися одна на одну радісними очима, не знаючи, з чого почати розмову.

— Куди ж ти поділася на скільки років? – нарешті запитала Елеонора, поправляючи сукню, – Чому не намагалася мене знайти?

Нора задала це питання просто із ввічливості, щоб заповнити мовчазну паузу. В неї самої після випускного жодного разу не з’явилася думка розшукати подругу. Білявка поспішно вийшла заміж, а там і діти з’явились. Турботи про облаштування родинного гніздечка відкинули на другий план думки про подругу.

— Ой, та ніде й не дівалася. Живу собі помаленьку. Закінчила училище мистецтв, потім педагогічний. Вивчилася на вчителя малювання, тепер викладаю в школі мистецтв. От нещодавно виставила свої роботи в галереї. Вже маю перші успіхи.

— Нічого собі! Я знала, що рано чи пізно ти станеш відомою художницею. Я така рада за тебе! Галерея – це тільки перші кроки твого становлення. До речі, я б хотіла поглянути на твої картини. Я ж можу дати тобі хороші рекомендації. Мої подруги з вищого світу якраз полюбляють прикрашати роботами талановитих майстрів власні маєтки, — захопилась перспективами для подруги блондинка, – А коли я розповім, що художниця – моя подруга, миттю розметуть всі роботи. Навіть не встигатимеш малювати.

— Ой, облиш. Не потрібно турбуватися за мене. До речі, твій чоловік придбав аж три мої картини. Здається, говорив, нібито хоче комусь їх подарувати.

— Степан! Він мені нічого не говорив, — здивовано підняла брови Елеонора, адже ця звістка для неї виявилася шокованою новиною. «Ах ти ж негідник! І тут обманув. Не сказав, що бачив Галку. Тим більше, що купив картини». Та білявка миттю оговталася і поманила пальцем чоловіка, який уже тиснув руки однокласникам.

— Привіт ближче, Галю, — видихнув бізнесмен, який помітив жест дружини і покрокував у її напрямку, – Іди я тебе обійму. Ти така сьогодні неймовірна.

— Чому ти не говорив мені, що знаєш, де Галя виставляє картини? І що ви з нею зустрічалися? Напевне, замотався на роботі? – накинулася на чоловіка Нора, – Я б на крилах прилетіла. Потрібно підтримати молоду талановиту художницю, замовити рекламу, організувати персональну виставку.