Глава 9

Минуло два тижні

Галинка крутилася перед дзеркалом, милуючись собою у новій сукні. Вона не тямила себе від щастя, що на зустрічі випускників буде в гарному одязі. Не дивлячись на стогони чоловіка відносно дефіциту грошей, дівчина придбала розкішну червону сукню, що облягала спокусливі вигини. Чорнявка вже давно придивлялася до цієї сукні, тож була дуже щаслива, що нарешті придбала її. Хотілося бути надзвичайно гарною, щоб хоч раз в житті відчути себе королевою. Образ довершили червоні черевички на підборах, сумка-клатч та низка намиста.

Григорій категорично відмовився купувати якусь обновку. Мовляв, не таке вже це й свято, щоб витрачати гроші на новий одяг, який продовжуватиме висіти в гардеробі. Тому вирішив піти на зустріч у костюмі з їхнього весілля. Сказав, що костюм майже новий, і він його лише декілька разів одягав. За його слова «навіщо витрачати гроші, яких і так немає?» Галинка не була налаштована влаштовувати сварку, тому згодилась із його вибором. Добре, нехай буде по-твоєму, сказала тоді дружина, чим заспокоїла чоловіка.

Отримані від продажу картин гроші дуже виручили молоду сім’ю — вистачило сплатити заборгованість за комунальні послуги та погасити частку кредиту. Ще й на обновку лишилося – Галинка наполягла. Як же довго вона чекала цієї миті! Щаслива дівчина, ніби на крилах, полетіла до магазину за омріяною сукнею, цього разу не говорячи нічого чоловіку. Вона не хотіла, щоб Гриша почав хапатися за серце, коли побачить цінник. Не вистачало, щоб він ще влаштував у магазині скандал та осоромив чорнявку.

Галинку окриляла пропозиція Валерії, додавала їй оптимізму та натхнення. Молода художниця сподівалась, що її полотна зацікавлять поціновувачів мистецтва, і вона зможе продати інші картини за непогану суму. Ще б пак! В останній розмові власниця галереї була дуже задоволена розміром своїх відсотків від продажу картин, тому дуже просила, а точніше, майже наполягала, щоб Галинка не зволікала, і розміщувала нові роботи в неї. Для цього Валерія виділила окремий стенд.

Навіть Стельмах, який спочатку зі скепсисом віднісся до ідеї Галинки спробувати продати свої картини, після отримання гонорару повеселів і почав будувати грандіозні плани щодо модернізації своєї майстерні. Цього разу він не віднікувався та не говорив, що постійно зайнятий, а із задоволенням, навіть насвистуючи, вирішив допомогти дружині. Ще вдома він показував, як правильно запаковувати картини, ретельно обмотував папером, щоб вони ненароком не забруднились. Після цього обережно відніс запаковані роботи дружини до автомобіля, ніби дорогоцінний скарб, та відвіз до галереї.

Сьогодні він швидко одягнувся і без діла вештався по квартирі, іноді сідав на диван та вмикав телевізор. Він здивовано спостерігав за дружиною, яка постійно крутилася перед дзеркалом, пригладжуючи неіснуючі складки та нерівності. «І навіщо ото скільки часу витрачати на підготовку? Вже більше години бігає по квартирі та фарбується. Одяглася – і вперед, як я. А мені зараз що робити? Тепер сиджу і думаю, чим зайнятися. Краще б пішов та ще раз протер автомобіль».

— Гришо, давай візьмемо таксі до ресторану? — запропонувала брюнетка, поправляючи зачіску.

— Галю, я не збираюся напиватися. Людина, що випила, перетворюється на звіра, — констатував чоловік, — Тим більше усе вже в минулому, я зараз зовсім інша людина. Хіба я тобі не говорив, що збираюся їхати на своєму авто? Тому навіщо витрачати гроші ще й на таксі? 

— Я й не говорила напиватися. Ти мене не так зрозумів. І не хотіла тебе нічим таким «підколоти». Ми ж можемо врешті-решт хоч раз розслабитися, і в компанії друзів випити по бокалу шампанського. Все ж таки, ми не бачилися багато років. І до того ж… всі побачать твої старенькі «Жигулі». Буде трохи соромно.

— Мені не соромно за автомобіль, який я купив за копійки і самостійно відремонтував. Та я в нього душу вклав! Так, необхідно ще перефарбувати, але я над цим працюю. Могла б і допомогти! Замість купівлі нового ганчір’я, краще б придбали фарбу для авто, – Григорій став важко дихати, почервонів від слів дівчини так, ніби вона спаскудила його мрію, – Я її до гвинтика перебрав, ночі не досипав – а ти отак зневажливо відносишся до моєї роботи! Ти б бачила, як мої хлопці із заздрістю дивляться на мою «п’ятірочку». Неодноразово пропонують продати, але я не хочу навіть про це слухати! Та мої «Жигулі» літають, як блискавка по місту, я пишаюся справою своїх рук. Якщо тобі соромно – добирайся сама! Може ти й мене соромишся, сонце? Бачили очі, що вибирали, — чоловік розійшовся не на жарт.

— Досить! Я пішла за тебе, бо покохала, і до сих пір кохаю! Я завжди хочу, як краще для тебе, для нас. Можна хоч один день прожити без сварок? — дівчина нервово заломлювала руки, очі наповнилися слізьми, – Чому ти постійно шукаєш причину, щоб дорікнути мені бодай в чому? Невже не можна бодай раз забути про всі проблеми і просто спробувати насолодитися життям?

— Ти перша розпочинаєш сварки. Але завжди нарікаєш, що це я у всьому винен. А, ну так! Ти ж тепер у нас заробляєш шалені гроші, перетворилася на відому художницю! Вважаєш, що маєш право дорікати мені просто за те, що не так на тебе дмухнув? Тобто ти вважаєш, що я – ніщо для тебе? Пусте місце, – те, про що Григорій думав уже декілька ночей, нарешті вирвалося на волю. Було зачеплено його самолюбство, а для нього не було нічого гіршого, ніж усвідомити, що його дружина якоюсь мазнею заробляє більше за нього.

— Он воно що! Зрозуміло, чому за показною радістю ти все більше замикаєшся у собі. Любий, це просто смішно. Якщо ти помітив, гроші від продажу картин пішли на нагальні потреби сім’ї. Розумієш, Гришо, нашої сім’ї, – вона навмисно зробила акцент на останніх словах, адже дійсно була рада, що допомогла погасити деяку суму заборгованості, – Ти дорікаєш мені, що придбала нову сукню? Якщо ти помітив – я ще доволі молода і не збираюся в монастир. І мені ще хочеться гарно виглядати хоча б на зустрічі з тими, з ким провела одинадцять років!