Глава 8

Окрилена успіхом Галинка повернулася на роботу. Її переповнювало бажання обійняти весь світ, співати і танцювати. Хоча сьогодні не було повноцінних занять, школа мистецтв організовувала майстер-класи для всіх бажаючих. Подібні заходи проводилися для рекламування закладу та заохочення займатися малюванням.

Спілкування та відповіді на безліч запитань відволікли Галинку від нагальних потреб: як сказати Гришці про несподівану зустріч в галереї, та де взяти гроші на нову одяганку. Дівчині хотілося побувати на зустрічі випускників, а для цього потрібно було придбати хоч якусь обновку. Звісно, витратити певну суму з родинного бюджету без обговорення з чоловіком вона не могла, тому дуже сподівалася на прийнятну ціну за свою картину.

Чорнявка перебувала в збудженому стані, тому не бажала чекати вечора, коли Гриша повернеться додому. Тим більше, ще невідомо, який настрій буде у нього на той момент. Тому Галинка вирішила заїхати до чоловіка на роботу і там поговорити. Заодно і повідомити про зустріч із давнім другом.

Стельмах здивувався її приїзду, перебуваючи у збентеженому стані. Але через хвилину оговтався від здивування і невимовно зрадів. Дружина ще ніколи не була у нього на роботі, тому він не знав, як себе поводити. Чомусь він почував себе ніяково, постійно озираючись по сторонах, ніби від когось ховаючись. Зі сторони це виглядало так, ніби його застукали на гарячому.

— Галю, проходь у мій кабінет. Я зараз віддам необхідні вказівки і ми поговоримо. Хлопці, продовжуємо роботу, буду десь за чверть години, — махнув рукою робітникам, які здивовано проводжали поглядом красуню. Тим більше, вона без автомобіля, тому потенційною клієнткою не могла бути.

Працівники навперебій запевняли шефа, що все під контролем і нічого турбуватися. Але все ж таки не втримались від їдких зауважень:

— Гаразд, Петровичу. Не поспішай, з такою кралечкою гріх квапитися.

— А ти ж говорив, що кохаєш дружину, ще й ревнуєш до всіх. А сам з такою моделлю…

— Швиденько ховай такий скарб в кабінет. А то дружина дізнається, чим ти тут займаєшся.

Почало лунати з усіх сторін. Автомеханіки були хлопці прості, з відповідним гумором. Їм було байдуже, що чорнявка чомусь стрімко почервоніла та почала ховати очі.

— Так, відкинули свої брудні натяки. Це моя дружина — Галина Стельмах. І припиніть жарти, та йдіть працювати. Галинко, не звертай на них уваги, що від них іще можна чекати, – звернувся до дружини, яка була здивована такій реакції на її появу.

— Та хіба ж ми знали, ти ж ніколи її сюди не запрошував. Навіть фото не показував.

— Чому ти нам ніколи не говорив, що твоя дружина така краля! – присвиснули від захвату хлопці.

— Сонечко, не зважай на них, – ще раз звернувся до дружини, взяв під ліктик та повів у напрямку кабінету.

Перед потрібними дверима Григорій зупинився, відчинив двері та помахом руки запросив дружину всередину. Оскільки він нещодавно відкрив майстерню, то і не кликав дружину на вхідчини. Та він і не думав її запрошувати. Це був його світ, його дітище, його територія, де він встановлює свої правила і поводить себе так, як вважає за потрібне.

Переступивши поріг напівтемної кімнати, дівчина із зацікавленістю роззиралася по сторонах. Їй було все цікаво, і вона вже подумки планувала, що можна змінити, щоб надати приміщенню бодай мізерного затишку. Однак не поспішала про це говорити, адже знала, що чоловіку це не сподобається.

Галинка деякий час стояла мовчки, обмірковуючи те, як вони віддалились один від одного. Її Гришка не вважав за потрібне показати дружині місце, де він проводить цілісінький день. Адже чорнявка навіть не знала, що у Григорія є навіть свій кабінет. Про це він не говорив їй ні слова. Здається, він постійно повторював, що ночує на якомусь диванчику. Тому вона мовчки продовжувала огляд, відмічаючи, що тут потрібно робити ремонт. У найнесподіваніших місцях лежали папери, коробки та інструменти, стіни потребували нових шпалер. Відчувалося, що це чоловіча барлога, де не порядкувала жіноча рука.   

— Гришо, я проїжджала мимо, вирішила заглянути… — шукаючи місце, де б могла присісти, почала дівчина, намагаючись зав’язати розмову.

— Навіть не дочекавшись мого повернення додому? – здивувався Григорій, – Щось це на тебе не схоже. Темниш, Галинко. Я, звичайно, завжди радий тебе бачити, але розповідай, що сталося. Ти ж неспроста сюди приїхала.

— Пам’ятаєш мені дзвонили з виставкової зали і призначили зустріч…

— І що? Покупцю не сподобалось, чи він передумав? А може ціна завелика? Можливо, потрібно було поставити меншу? Та не переживай ти так, – проторохкотів чоловік, по-своєму розцінивши вираз обличчя дружини, – Ти ж іще початківець. І таких, як ти, багато. Розумію, що важко зупинити погляд на картині, коли їх безліч. Тому твої картини йому і не сподобались. Це виглядає так, ніби йдеш по авторинку, а по обидва боки – ряди автомобілів, і ти не знаєш, який вибрати. У кожному шукаєш якісь недоліки, щоб збити ціну…

— Ну чому ти мене перебиваєш? Відвідувачу сподобалась одна моя робота…

— І що? Він її придбав? Так це ж чудово! Я ж тобі постійно говорю, що ти чудово малюєш. Купив лише одну? За скільки? – запитання так і сипалися з його вуст, – Гроші б згодилися для погашення кредиту за квартиру чи майстерню, — з нетерпінням почав підраховувати чоловік.

— Не в тому річ! Ти ж навіть не хочеш мене вислухати до кінця! — перебила дружина, дивуючись меркантильності Стельмаха. Раніше він таким не був, а можливо вона цього не помічала, чи відкидала від себе подібні думки. А може життя їх обох зламало, перекрутило на м’ясорубці двох наївних закоханих людей.

Чоловік підійшов ближче і стиснув її в обіймах.

— Вибач, що я говорю тільки про гроші. Ця темна смуга колись закінчиться, і ми не будемо більше вести подібних розмов. Звичайно, я цікавлюся твоєю творчістю і вірю, що твої картини вразять світ. Моя Галинка ще буде виставляти картини за кордоном і продавати за мільйони доларів. Так хто цей загадковий шанувальник? Мені вже почати ревнувати? – намагався пожартувати Григорій, щоб залагодити враження від своїх слів.