Глава 7

Галинка вперше за тривалий час прокинулась по-справжньому щасливою. Романтичний настрій, який мало не покинув дівчину, все ж таки розтопив лід байдужості Григорія. Неймовірна ніч з коханим чоловіком, його палкі завіряння про те, що незабаром все налагодиться, піднімали чорнявці настрій. З цими думками вона і заснула, уявляючи, як їхнє життя покращиться. Ще й на додачу дівчині наснився гарний та яскравий сон. Деталі вона не пам’ятала, однак прокинулася з посмішкою на вустах.

Чорнявка солодко потягнулася та хотіла привітати чоловіка з початком нового чудового дня. Вона, не розплющуючи очей, торкнулася ліжка поруч себе, але воно було холодним. Ну ось, і так завжди. Ніби й не було палких обіймів та поцілунків, не було признань у коханні та прохань пробачення. Знову спозаранку побіг у свою майстерню, навіть не попередив. Звісно буде говорити «Ой, як у мене багато невідкладних справ» або «Мені сьогодні повинні пригнати авто на ремонт, тому я не хотів тебе будити».

Але нехай, до подібної поведінки чоловіка вона вже звикла, тому не дуже засмутилася. У неї теж заплановані важливі справи на сьогодні. А головне – цікаві та приємні зустрічі, що повинні підняти її статус, як художниці. Тому Галинка швидко піднялася з ліжка, випила кави та трішки підфарбувалася.

Одягнулася у єдину нарядну сукню і перетелефонувала Валерії, щоб уточнити деталі зустрічі з покупцем. З радісними думками та приємними сподіваннями відправилася на зустріч. Якщо покупця влаштує ціна (а Валерія під час попередньої розмови називала приблизну вартість картини), то вистачить на покупку обновки собі та чоловікові, щоб не виглядати жебраками на зустрічі випускників. Вона все ще вірила, що вмовить Гришу, і вони разом із колишніми однокласниками відсвяткують річницю випуску.

Окрилена, відчинила двері до галереї, де виставлялися три її картини. Озирнувшись по сторонах, відразу впізнала свої полотна серед безлічі інших через наявність яскравих кольорів. Вона полюбляла малювати пейзажі, як в дитинстві. Дівчина так і застигла на хвилинку на місці, милуючись своїми творіннями, та згадувала, де, і коли, а головне – з яким настроєм вони створювались. Одна із робіт зображувала ледь помітну, але яскраву стежинку в лісі серед віковічних дерев. На іншій Галинка зобразила поле з квітучими маками, а на третій – намалювала заміський будиночок в оточенні квітучих яблунь. Назустріч вийшла випещена брюнетка, привітно посміхаючись.

— Галино, доброго дня, – привіталася Валерія, – Дозвольте вас відрекомендувати пану Степану Марчуку. Це він вибрав одне з ваших полотен, і забажав познайомитися. А головне – обговорити ціну, яка б влаштовувала всіх.

Дівчина заледве не втратила свідомість, коли побачила покупця однієї з своїх картин. Перед нею стояв колишній однокласник. Вони не бачились п’ятнадцять років, бо ні на п’ять років, ні на десять років святкування закінчення школи так і не сходили. Точніше, Гриша не виявив бажання, а сама Галинка не захотіла йти.

І ось тепер, через багато років перед нею стояв її шкільний друг Степан, який всім тілом випромінював багатство та успіх. Який же він був гарний! Темно-сірий костюм відтіняв атлетичну фігуру, а очі дивилися так само щиро і відкрито, проникаючи в саму душу. Він і сам був здивований несподіваною зустріччю.

— Галю? Невже це ти? – чоловік ніби скинув із себе задумливий вигляд, перетворившись на того самого хлопчака, якого пам’ятала. Він підбіг до неї, підхопив на руки і розцілував у обидві щоки, — Красунечка! От була гарна, а тепер розцвіла! Так ти тепер Стельмах? Це Гришці так пощастило?

— Так, ми з Гришею одружилися незабаром після закінчення училища. Стьопко, а ти де пропадав? – дівчина сміялася від щастя, зустрівши старого друга.

Чому вона так зраділа зустрічі з колишнім однокласником, вона і сама не розуміла. Ніби враз згадалося безтурботне шкільне життя, коли вони вчотирьох проводили вечори під місячним небом. Галинка виборсалася з його обіймів, щоб краще роздивитися та поговорити.

— Ніде я й не дівався. Закінчив навчання, влаштувався на роботу до тестя. Все займався розвитком бізнесу. Розумієш, ніколи і вгору глянути, хоча дуже хотів вас з Григорієм відшукати, — не міг надивитися на дівчину, сяючи від задоволення.

Ніби із забуття пролунав голос власниці галереї Валерії:

— Дивно, що ви знайомі. Ну тоді не буду вам заважати. Бачу, вам є про що поговорити. Якщо раптом знадоблюсь, знайдете мене он біля того стенду.

— Ми колишні однокласники, — гордо заявив Марчук, — Ой, Галю, так це ти талановита художниця, яку мені так розхвалювали?

— Не знаю, чи настільки талановита. Але мені все життя мріялося посвятити малюванню, тому намагаюсь якось у вільний час писати картини, — засоромилась брюнетка, мило почервонівши.

— Облиш. Я вже встиг роздивитися на твої витвори — це справжні шедеври. Навіть я, який нічого не розуміється на живописі, біля твоїх картин ніби заряджаюся позитивною енергією. А в галереї я зовсім випадково. Мені її порекомендували друзі. Бо я саме зараз підшуковую саме подарунок тестеві на День народження. А тут, на тобі, така несподівана та приємна зустріч.

Степан продовжував торохкотіти, не зводячи очей з чорнявки. Йому ще зі школи вона дуже подобалася своєю незвичною красою та легким характером. Але, як встиг ще більше роздивитися бізнесмен, із роками вона ще більше розквітла та наповнилися тією красою та харизмою, що так зводить із розуму чоловіків. Тому він говорив і говорив, навіть і сам не розумів, що і навіщо, тільки б довше милуватися своїм першим в житті захопленням, тільки б не відпускати її від себе та потонути в глибині смарагдових очей.

Чоловік на мить втратив своє красномовство, перетворившись на підлітка, який втрачає голову у присутності дівчини та не може підшукати потрібних слів. Минула перша стадія звичних люб’язностей і Степан просто стояв і милувався. Яка ж Галинка стала гарна! Природня приголомшлива краса чорнявки на думку Марчука не йшла ні в яке порівняння з витворами пластичних хірургів та майстрів косметичних салонів.