Глава 4

Після закінчення навчання Галинка деякий час не змогла знайти роботу до вподоби. У звичайну школу іти працювати не хотілося, адже вона не вміла лагодити з галасливими учнями. Нарешті, їй вдалося влаштуватися викладачкою малювання у школі мистецтв. Завдяки таланту та рекомендаціям вдячних батьків її вихованців, вона декілька разів на тиждень додатково викладала малювання у приватній гімназії.

І тепер кожного дня вона з радістю навчала юних художників мистецтву втілювати свої фантазії на полотні, озброївшись різноманітними пензликами та фарбами. Чорнявка дуже любила моменти, коли в абсолютній тиші її вихованці намагаються опанувати складне мистецтво малювання.

Мрія про власну виставку картин ні на секунду не полишала талановиту художницю. Це, мабуть, і стало головним аргументом згоди на цю посаду. У вільні від уроків години їй вдалося написати декілька робіт, які із захопленням розглядали учні та викладачі, дивуючись майстерності колеги та вчительки. Декілька разів її роботи перемагали в різноманітних конкурсах, що додавало їй впевненості та натхнення. Години перебування за улюбленою справою робили Галинку найщасливішою у світі, допомагали відсторонитись від негараздів сімейного життя.

Невдовзі одна з колежанок – викладачка малювання, яка мала певний досвід у продажі своїх картин, порадила виставити кілька своїх робіт у знайомої власниці художньої галереї Валерії, яка займалася пошуком молодих талантів для розкрутки бізнесу. Валерія якраз планувала влаштувати грандіозну виставку картин, і один із залів відводила під роботи невідомих загалу художників. Зовсім скоро колега познайомила Галинку з Валерією, після якої кожна була задоволена зустріччю.

Цій вишуканій світській левиці припали до душі картини Галинки, тому вона з радістю розмістила їх у своїй галереї та пообіцяла підшукати для них покупців. Для розкрутки свого дітища вона не жаліла коштів, адже завдяки впливовим друзям мала змогу рекламувати свій заклад в найвищих колах міста.

Валерія була впевнена в успіху молодої художниці, про що відверто їй натякала та пророкувала чималенький заробіток. Власниця галереї відчувала, який скарб потрапив до її рук, тому всіма силами намагалася підбадьорити дівчину на створення нових полотен. Від слів похвали Галинка літала, ніби на крилах, мріючи про успіх, але боялася завчасно повідомляти чоловікові – ще невідомо, який його ґедзь може вкусити в даний момент.

День тому в неї відбулася ще одна несподівана зустріч, точніше, телефонна розмова. До неї подзвонила колишня староста їхнього 11-А класу та запросила на святкування річниці випуску. Маргарита наторохтіла багато подробить майбутнього дійства: і які дівчатка поприїжджають спеціально з закордону, і як хлопці змужніли, що й не впізнати. Багато однокласників відклали всі нагальні справи, щоб приїхати на зустріч. Обіцяв прибути навіть класний керівник Микола Іванович, який набрався багато клопоту з проблемним класом. Хвилин п’ять Маргарита торохкотіла про майбутнє грандіозне дійство, тому Галинка не могла вставити навіть слова.

Із монологу Галинка дізналася, що староста чекала їх з Гришею в одному розкішному ресторані через два тижні о сімнадцятій годині, і не терпіла відмовок по типу: «Хтозна, чи Григорій зможе. Він постійно зайнятий. Я нічого не можу обіцяти». Про те, що Галинка з Григорієм не прийдуть, колишня однокласниця навіть чути не хотіла. «Гаразд, я поговорю з чоловіком, і ми щось вирішимо», – приблизно так відповіла вона Маргариті і закінчила розмову.

Чорнявка чекала слушної нагоди, щоб повідомити обидві новини своєму чоловіку. Вона відчувала, що розмова вийде непроста і реакція Григорія на неї буде непередбачувана. Хоча, навіщо тішити себе ілюзіями, в душі красуня розуміла, що Гриші це не сподобається, і він всіма силами буде відмовлятися від участі в святкуванні, посилаючись на зайнятість. Добре, якщо не нагримає, що останнім часом все частіше траплялось.

Галинка побачила, що Григорій сьогодні перебуває в доброму настрої, тому вирішила ризикнути. Вона підійшла до нього, міцно притулилася і найніжніше посміхнулася.

— Коханий, – руки обвили шию чоловіка.

— Гальченя, я так скучив за тобою, — настрій Галинки передався Григорію, тому обійняв дружину, а його губи торкнулися місця за вушком.

— Тебе постійно немає вдома, а я завжди залишаюся сама,— от не хотілося їй зараз вколоти чоловіка, та слова мимоволі вилетіли з вуст, — Ми перестали виходити в люди, я вже забула, коли купувала обновку. Можливо, мені потрібно шукати підробіток ще й на вечір, щоб не завити на самоті у пустій квартирі.

— Знову ти про одне і теж! Ти ж усе прекрасно знаєш! – відсахнувся Гришка, миттєво відсторонивши від себе Галинку, відразу перемінившись в обличчі. Важко дихаючи, він продовжив:

— Знаєш, як я працюю з ранку до вечора, знаєш, як відкладаю кожну копійку, щоб оплатити той клятий кредит! Я ж стараюсь для нас!

Довірливої розмови не виходило, романтичний настрій завіявся вітром, залишивши після себе пустку. Чоловік дивився повз дружину, ніби бачив щось, невидиме їй. Гришка зрозумів, що образив вразливу дівчину своєю холодністю і постійними розмовами про роботу та німими докорами про її нерозуміння ситуації.

Часто він ловив себе на думці, що іноді на роботі мріє обійняти дружину, а опинившись в її обіймах, мріє опинитися на роботі. Якось не клеїлося у них сімейне життя. Не було між ними тієї іскри, що об’єднує двох людей.

Через декілька секунд він охолонув, моментально зник його негатив, агресії ніби не було. Він належав до тих чоловіків, які не можуть довго сердитися, тим більше на власну дружину. А надто тепер, коли побачив рясні сльози на обличчі любої Галинки, миттю схаменувся, і як міг, лагідно промовив:

— Ну, йди до мене, — простягнув руки, — Разом ми справимося. Головне – ти поруч, а гроші – ще заробимо. І підемо гуляти, куди забажаєш.

Дівчина впала зраненою пташкою у міцні обійми. Враз стало тепло і хороше, тілом розлилася нерозтрачена ніжність. Так, між ними існувала спільна трагедія, про яку вони не говорили навіть під час сварки. Але якраз ця сумна історія з минулого їх ще дужче зближувала. Деякий час вони мовчки стояли, обійнявшись, кожен думаючи про своє.