Глава 2

У цей час хлопці почали поступово приходити до тями, оглядаючи забої та пошматований одяг. Вони прокручували в голові минулі події та вперше за останні півгодини подивилися один одному у вічі. Відчуваючи за собою провину, Степан зробив крок до Гришки, простягаючи руку:

— Друже, вибач. Я поводився, ніби останній покидьок. Правильно каже наша Нора – це все алкоголь винен. Давай лапу, забудьмо.

— Стьопко, як ти міг?! І чому ти просиш вибачення у мене? От поясни мені, бо я не розумію нічого. Ти звіром накинувся на Галинку, повалив її на траву, розірвав одяг! – голос хлопця затремтів, він відкинув простягнуту руку, – А якби не ми з Норою? Що було б далі? А про Галинку ти подумав?

— Не розумію, що на мене найшло. Сам не знаю. Розумієш, вона мені подобається… Та ти, мабуть, і сам здогадався. А я просто хотів її поцілувати… Ми ж часто гуляли разом… — Степан, затинаючись та шморгаючи носом, намагався виправдатись в очах друга, – От я й вирішив, що це мій останній шанс освідчитися їх в коханні. А воно, бач, як недобре вийшло. Коли вона хотіла утекти від мене, я ніби оскаженів… Гаразд, я вибачусь перед нею вже завтра. Сподіваюсь, вона не триматиме на мене зла.

— Сьогодні! Інакше…, — Гриша нервово стиснув кулаки. На нього не дуже подіяло белькотіння друга, тому він продовжив, – Заради неї я весь світ переверну, а тебе тим більше відлупцюю. Ти що, не помічав, що вона на тебе не звертала жодної уваги? Як ти міг з нею таке вчинити? Ми ж начебто були друзями.

— Добре, друже, не кип’ятись. Я вже зрозумів, що утнув дурницю, і дуже жалкую про це. А щодо Галинки – я теж заради неї порву будь-кого, хоча сам виявився гірше тварини. Давай миритися і більше не будемо повертатись до цієї теми.

Вони декілька хвилин мовчали, не відшукавши слів для подальшої розмови. Гриша все ще був сердитий на Степана, котрий врешті усвідомивши, яку дурницю накоїв, присів та обхопив голову руками.

— Зачекай мене тут. Я швидко повернусь, – раптом промовив Степан, рвучко піднявшись, попрямував у бік школи, – І нікуди не йди. Я миттю.

Незабаром він повернувся з пакетом та почав розкладати на пеньку вміст, попередньо підстеливши газету. Гриша знехотя підійшов і побачив пляшку самогону, загорнуті у серветки бутерброди, огірки, порізане кільце домашньої ковбаси та дві пляшку напою.

— Можливо тобі досить? – Григорій із недовірою звів брови на переніссі, – Ти вже сьогодні показав, яким стаєш сміливцем після чарки.

— Не будь занудою. Мені треба освіжитись та продумати, які діяти далі. Я вже тверезий, ніби скло. Хочеш подихаю на тебе?

— Вдома на свого собаку будеш дихати, як повернешся. Він миттю сховається в будці, навіть забуде, як гавкати. Хоча, я й сам такий. Ніби й не пив. А коли побачив тебе з Галинкою, мені дах знесло. Миттю протверезів.

— Наливай, Гришо. Якось воно буде. Давай вип'ємо за те, щоб назавжди залишатися друзями.

— І щоб ти вибачився перед Галинкою, – додав Гриша.

Після випитої чарки Степан захрумтів огірком, раптом болісно застогнав, але через мить голосно засміявся.

— Чому ти іржеш, ніби коняка? – з підозрою спитав Гриша.

— Добряче ти мені врізав – навіть жувати не можу.

— Тоді ковтай шматками, можливо мізки на місце стануть.

Хлопці вмостилися на пеньках біля імпровізованого стола зі спиртним і закускою. Алкоголь миттєво вдарив в голову, допоміг забути останні події та налаштував на мирну бесіду. Вони довго згадували кумедні ситуації зі шкільного життя, ділилися планами на майбутнє. Час наближався до півночі, та на диво, їх ніхто не кинувся. Друзі, добряче захмелівши, вирішили розходитися по домівках.

— Бувай, друзяко! – Степан обійняв Гришку, – Сподіваюся, будемо постійно підтримувати зв’язок?

— Звичайно! Можемо після вступних екзаменів зустрітися чи просто на вихідних зустрінемося в барі.

— О’кей, приймається. Запросимо подружок. Передавай Галинці моє вибачення.

— Ти ж обіцяв, що сьогодні попросиш вибачення. Чи злякався? Візьми і зателефонуй, якщо совість дозволить, – Григорій спохмурнів.

— Вона слухавку не візьме.

— Та це й не дивно. Я б на її місці теж не взяв. Іди до неї додому, і дивлячись в очі, проси, щоб вибачила тупого барана.

— Добре я спробую.

Хлопці розійшлися в різні боки, не чекаючи сходу сонця. Вони були наскільки п’яні, що йти на іншу сторону міста вже просто не змогли б.

***

У цей час Нора, яка жила у величезному двоповерховому будинку неподалік школи, допомогла Галинці полагодити кофтинку. Подружки залишилися задоволені результатом, тому перебували у піднесеному настрої. Щоб остаточно заспокоїти подругу, господарка будинку закип’ятила чайник та напоїла подругу ароматним чаєм з тістечками. Деякий час подружки весело щебетали, обговорюючи перспективи майбутніх професій та подальше працевлаштування.

Елеонора запропонувала подружці провести її додому, щоб в дорозі знову не трапилося лихо. За себе блондинка абсолютно не хвилювалася. Будь-кого, хто б її образив, багатий та впливовий татко «закатав» би в асфальт. На початку дев’яностих шанований нині бізнесмен Кирило Крапівін контролював місцевий ринок, приймав участь у розподілі реальної влади у місті, на диво залишившись живим під час багаторазових перестрілок.

Дівчина поверталася додому босоніж, ступаючи по теплому асфальту, нагрітому за день. Абсолютно не хвилювалася про майбутнє, адже татко уже оплатив «кому потрібно» за місце в найпрестижнішому юридичному ВУЗі країни. Мудрий Кирило Данилович бажав мати в своїй структурі власного юриста, хоча якби донька побажала залишитися у великому місті, допоміг би влаштуватися і там.

Несподівано на вузькій вуличці, яка відходила від центральної траси, Нора побачила знайому широкоплечу фігуру. «Стьопка!» — промайнуло в голові. Своє шкільне захоплення вона б упізнала з тисячі. У неї несподівано затріпотіло серце. Дівчина вирішила підійти до юнака, сподіваючись детально розпитати про інцидент біля школи. Галинка так їй нічого і не захотіла розповідати. На всі запитання віднікувалась та сором’язливо відводила очі. Хоча не тільки заради подруги дівчина зраділа, коли побачила силует свого потаємного кохання…