Глава 1

Безхмарний літній день помаленьку добігав до кінця. Сутінки накрили містечко темною пеленою, принесли жадану прохолоду та нагадали мешканцям про потребу відпочивати. Здавалося, містечко потихеньку вкладалося спати, на безлюдних вулицях увімкнулися поодинокі ліхтарі. Лише над місцевою школою рівень шуму поступово наростав: музика заграла голосніше, крики і вереск дзвінко лунали навколо, а вогні світломузики розмальовували химерними візерунками приміщення спортзалу. Це свідчило про те, що святкування з нагоди закінчення школи перейшло на інший етап.

Випускники по-різному сприймали закінчення школи: деякі дівчатка тихенько пускали сльозу, не бажаючи закінчення дитячого безтурботного існування, адже досі не могли повірити, що більше не повернуться в школу. Багато з них ще не кінця визначилися із майбутньою професією і з острахом уявляли, у який навчальний заклад їх закине доля, або куди переконають вступати батьки.

Інші однокласники – навпаки, мали зовсім інший настрій. Випускники раділи закінченню школи, оскільки вважали себе занадто дорослими, щоб продовжувати слухати нудні базікання вчителів, і бажали даний факт довести на практиці. Вважаючи, що повністю вийшли з-під контролю вчителів, підлітки уявляли, з яким «розмахом» зустрінуть початок дорослого життя. Вони з нетерпінням чекали закінчення офіційної частини урочистого заходу, вдосталь нафотографувалися та отримали бажані атестати про середню освіту.

Вони мужньо слухали численні побажання та настанови (ніби написані під копірку) від керівництва міста та школи про початок дорослого життя та відповідальності у виборі майбутньої професії. Насправді, думками випускники були в іншому місці і відверто нудьгували, очікуючи початку бенкету. Щедрий стіл, який підготували випускникам батьки, зараз цікавив їх найбільше.

Батьки знехотя прикрасили стіл декількома пляшками шампанського, та з побажаннями «не напиватися» залишили випускників. Після перших тостів шампанське чомусь закінчилося, тому із заздалегідь приготованих схованок на столі з’явилися нові пляшки шампанського та більш міцного алкоголю.

Оцінивши дію алкогольних напоїв на молоді організми, юнаки та дівчата враз повеселішали, їх рухи та вчинки позбулися кайданів невпевненості та сором’язливості. Тому деякі колишні учні почали енергійніше танцювати та голосніше співати, інші потребували викиду адреналіну, з’ясування стосунків та розв’язання наболілих проблем.

До зустрічі першого в житті дорослого світанку було ще далеченько, коли Гришка вирішив вийти на вулицю. Правду кажучи, він просто утік від захмелілих хлопців, що пропонували йому випити. Ледве відчепившись від особливо набридливих типів, юнак потрапив в поле зору дівчат, що із впертістю носорогів затягували його на танцювальний майданчик. 

Отримавши чергову перемогу над надокучливими однокласниками, юнак вирішив прогулятися парком, щоб подихати свіжим повітрям та заодно пошукати друзів, які чомусь зникли з поля зору. Раптом він почув перелякані крики та незвичне вовтузіння в неосвітленій частині парку за школою. Дивно, але голоси видалися йому знайомими. Хлопець швидко покрокував в даному напрямку та помітив силует дівчини, яка відчайдушно відбивалася від нападів невідомого чоловіка.

— Ану облиш її, кому кажу! Ти що, збожеволів!

Гришка швидко прискочив до місця події і однією рукою спробував відтягти невідомого від дівчини. Інша рука, миттєво стиснута в кулак, в’їхала у скроню нападника, змусивши його заточитися. Яким же було здивування хлопця, коли він впізнав обох учасників інциденту – це були Степан та Галинка. Коли найкращий друг повернув до нього обличчя, Гришка навіть відсахнувся від переляку. Замість звичної доброзичливої посмішки, обличчя Степана перекосила незрозуміла лють і ненависть. Також Гришка помітив, що його друг ледве тримається на ногах від випитого алкоголю.

— Нізащо! Ти невдаха, Гришко. Відійди і не втручайся. Ми самі в цьому розберемося. Галинка буде тільки моя або нічия.

Оскаженілий відмінник шарпнув до себе перелякану брюнетку, яка заніміла від жаху та не могла поворухнутися. Григорій, подивившись у перелякані очі однокласниці, закричав Степану:

— Давай поговоримо, як справжні чоловіки. Лише відпусти Галинку. Та і що у вас тут в біса відбувається, що вона така налякана? Що ти їй зробив? Нехай сама вирішує, з ким їй краще. Не перетворюйся на чудовисько. А не то, я за себе не відповідаю.

Щоб підбурити сильнішого за себе супротивника, Гришка хвацько став у боксерську стійку, зосереджуючи увагу нападника на собі.

— Гаразд, тільки ти і я, – Степан струснув головою, потер пошкоджену скроню та з диким криком кинувся на однокласника, – Зараз я тобі покажу, як втручатися не в свої справи.

Галинка, відчувши очікувану свободу, намагалася обома руками утримати на грудях розірвану блузку. Дівчині хотілось бігти світ за очі, подалі від сорому, від пліток, проте ноги від шоку відмовлялися пересуватися. Від безсилля дівчина лише опустилася на землю та тихенько заплакала.

Раптом, захекавшись від швидкого бігу, до них підлетіла ще одна дівчина. Перша красуня класу Нора (заможні батьки дали єдиній кровиночці незвичне ім’я – Елеонора, яке повинно надати їй перепустку в щасливе безтурботне майбутнє) кинулась зраненою горлицею між оскаженілих колишніх друзів, готових битися не на життя, а на смерть.

Зніжена блондинка не була схожа на себе. Де й поділися витонченість і аристократизм, виваженість у діях і словах. Її очі метали блискавиці, колись ретельно викладені хвилі волосся розтріпалися по плечах, а поділ дорогої сукні розірвався. У руках дівчина тримала білосніжні черевики на високих шпильках, напевно пожертвувала обновкою, щоб швидше дістатися до місця сутички.

— Зупиніться! Досить! Хлопці, ви що, п’яні? З якого дива вирішили побитися?

Поява Елеонори трішки охолодила гарячий норов однокласників, але не заспокоїла остаточно. Та крик дівчини мав позитивний ефект – хоча хлопці припинили бійку та піднялися на ноги, однак готові були миттєво кинутися на супротивника.