Степан Марчук — широкоплечий блондин із зеленими очима недарма вважався гордістю школи – незмінний капітан футбольної команди, відмінник у навчанні, переможець безлічі олімпіад районного і обласного рівня. Учителі не могли нахвалитися здібним учнем, наввипередки пропонуючи йому представляти школу саме з їхнього предмету. Не обділений хлопець був і увагою красунь. Коли він проходив шкільними коридорами, кожна із старшокласниць мліла від захвату, потай зітхала та мріяла, щоб хлопець з атлетичною статурою звернув на неї увагу та запросив на побачення.
Особливо захоплювалася красенем дочка багатих батьків – Елеонора Крапівіна. Батько дівчини був шанованим бізнесменом, під його керуванням перебував ринок, автомайстерня, декілька супермаркетів та ресторанів, а також велика база оптово-роздрібної торгівлі. Мама займала високу посаду в адміністративному апараті району, тому дівчина не мала ні в чому потреби і завжди отримувала те, що побажає. Батьки нею дуже пишались, ще б пак: висока синьоока блондинка модельної зовнішності з чарівною посмішкою. Юнці, незважаючи на красу і багатство, природа подарувала ще й гострий розум і проникливість. Дівчина відрізнялась веселим і щирим характером, без жодного натяку на пихатість та зарозумілість. Здавалось би, Нора робить велику ласку перспективному красунчику, звернувши на нього увагу, але… Якби не одне але, яке дуже не подобалось Елеонорі.
Степана не надто цікавило те, що багато дівчат згодні відповісти взаємністю на його бодай найменший натяк на стосунки. Здавалося, він зовсім не помічав пронизливого погляду Нори, її манливої посмішки та іноді занадто відвертих спроб до продовження стосунків у більш інтимній обстановці. Його думки повністю заполонила зовсім інша. Марчуку засліплювала очі скромниця Галинка Голуб, екзотична зовнішність якої затьмарювала розум, змушувала серце завмирати від захвату. Її матуся колись поїхала в столицю на курси підвищення кваліфікації, звідки й привезла екзотичний скарб – своє золотко і красунечку. Через дев’ять місяців тільки лінивий не обговорював зовнішність немовляти зі смаглявою шкірою та великими очима.
В дитинстві дівчина часто ставала об’єктом насмішок дітей саме через зовнішність та походження, тому не любила компаній однолітків і проводила більше часу наодинці. Через це зростала сором’язливою та знехотя спілкувалася з людьми. Та Галинка підростала, перетворюючись із незграбного каченяти в прекрасного лебедя. Красуня виявилась точною копією батька іспанця – ніжний овал серцевидного обличчя, каплевидні прозорі очі ніби світились зсередини палким зеленим вогнем, та пухкі губи з кокетливим вигином. Від мами українки дівчина одержала ніжний норов, готовність поступатися, але коли терпіння уривалося – тримайся, гаряча іспанська кров вдаряла в голову, зносячи все навколо.
Галинка вчилася посередньо, але це не принижувало її розумові здібності. Їй було просто нецікаво читати шкільні твори, зазубрювати дати історичних подій чи великі уривки тексту, а від математичних розрахунків на неї нападала нестерпна туга. Пристрастю чорнявки стало малювання, якому вона повністю присвячувала вільний час. Одного разу, випадково потрапивши на гурток малювання, вона назавжди втратила спокій. Здавалося, вона знайшла уподобання на все життя, яке дозволить їй займатися улюбленою справою і менше спілкуватися з оточуючими. Коли брала в руки пензлик, то ніби зливалася з мольбертом, переносила на полотно всі свої думки та переживання. В такі моменти вона відчувала себе найщасливішою, уявляючи себе частинкою Всесвіту.
Часто Галинка цілий урок сиділа, дивлячись у вікно та милуючись природою. Лише звертання вчителів повертало її в реальність. Після уроків дівчина полюбляла стояти з мольбертом під лісом, зображаючи навколишню природу. Степан постійно шукав найменшої нагоди щоб опинитися поруч, намагаючись привернути увагу неговіркої красуні. Хоча дівчина й помічала зацікавлені погляди хлопця, і їй лестила увага розумного красунчика, та вона не сприймала його як головного героя своїх мрій. Вона вважала хлопця хорошим приятелем, котрий не зробить їй нічого поганого та не порушить її романтичного настрою.
Але був у дівчини ще один вірний лицар – Гришка Стельмах – високий і худий, ніби жердина, з неслухняною чорнявою чуприною і жагучими чорними очима. Він не міг ні секунди всидіти на місці та був повною протилежністю відмінника. Якщо Степана завжди ставили у приклад учителі та батьки інших учнів, мотивуючи своїх чад до навчання, то Гришка – навпаки, завжди отримував негативні характеристики. Всі поради зводилися до одного – дружи із Степаном, а Гришку обходь десятою дорогою. Нічого хорошого він тебе не навчить. Та хлопця це не дуже хвилювало.
На всі слова і зауваження у Гришки була власна думка та своє бачення. Книги він вважав безглуздим винаходом людства, не вартими навіть найменшої уваги. Після уроків він любив ганяти на велосипеді, зібравши ватагу собі подібних, або організував вечірні набіги на сусідські сади та городи. Він безпомилково знав, у якому дворі достигають фрукти та ягоди, і професійно розплановував «операцію» щодо конфіскації вітамінної продукції.
Підліток розумів лише фізичну силу, і зневажав тих, хто вечорами скнів за уроками. Його батьки часто запрошувалися в кабінет класного керівника та директора, однак користі від цього було небагато. Обидві сторони лише розводили руками. Лише одне могло його утихомирити, перетворити з шибайголови на звичайного хлопця.
Призвідник вуличних бійок, задерикуватий хуліган і двієчник, поряд з юною художницею перетворювався на слухняне кошеня, заглядав в очі своїй володарці – принцесі, яка дозволяла бути поряд. Як це їй вдавалося – не міг пояснити навіть Гришка. Якщо він міг грубити вчителям, вставляючи в розмові саркастичні зауваження, то одного засуджуючого погляду від Галинки було достатньо, щоб він вибачився.
Їхні відносини не переходили межу приятельських, однак іскру взаємної зацікавленості, чи навіть, паростки першого кохання, неможливо було приховати. Навіть учителі помічали взаємну симпатію Гришки і Галинки, часто дивуючись, як такі протилежні за характером люди знаходяться спільну мову. Підлітків часто можна було помітити після уроків, коли обоє поверталися додому та весело розмовляли, не відчуваючи підліткової сором’язливості та звичної скутості. Особливо це стосувалося Галинки. З Гришкою їй було так спокійно та весело, вмить забувалися дитячі комплекси та образи. У школі їх давно вважали закоханою парою, хоча такий стан ніяк не влаштовував високого капітана футбольної команди.
#2079 в Любовні романи
#1005 в Сучасний любовний роман
#605 в Жіночий роман
Відредаговано: 07.07.2022