7

      У день передбачуваної зустрічі я прокинулася в чудовому настрої і в передчутті чогось дуже приємного.

    Давненько я не ходила на побачення через свою зайнятість і відсутність відповідних кандидатур. Водночас я вже налаштувала себе внутрішньо, що зображення на сайті знайомств Дениса, так звали мого, поки що, інтернет знайомого, буде разюче відрізнятися в реалі. І не мала особливих ілюзій з цього приводу. У мене теж там фотка була з фільтрами і прикрашена досить не слабо.

  "Білизну не встигла купити..." - засмутилася я, вишукуючи відповідний для побачення комплект білизни.

    Утім, спати я з ним не збиралася і, як зазвичай, одягла повсякденні труси і чорний топ, під строгу чорну водолазку. Світлі рвані джинси і білосніжні кеди і "вуаля!" - я подобаюся собі і готова розцілувати зображення в дзеркалі. Я була блондинкою і вже порядком відросле каре, що спадало на плечі, вигідно контрастувало з чорним кольором мого гольфу.

    "Щось я занадто рано зібралася! Ще дві години, як мінімум!" -подумала я, подивившись на годинник.

    Вихідний день був повністю "пересраний" цим побаченням, тож ні прибиранням квартири, ні іншими корисними справами, якими прийнято займатися у вихідні, мені не хотілося займатися.

    Квартиру я знімала, практично поруч із роботою. Так! Я вже могла собі дозволити це, що безумовно, цінувала і надавала великого значення цьому.

      Я влаштувалася зручніше в кріслі і стала гортати мобільний телефон, заварюючи собі каву, одну чашку за одною.  Після третьої чашки кави я зрозуміла, що вона була зайвою. Долоні мої зрадницьки почали потіти, виливаючись холодним потом, у вухах шуміло і підкочувалася неприємна тахікардія.

   "Тільки не це!" - подумала я, коли до виходу залишалося кілька хвилин, а в мене болісно і вельми неприємно закрутило живіт.

"Клята реакція на каву!" - обурювалася я, скручуючись від найсильнішої перистальтики кишківника в туалеті й спорожняючи його.

   -Ти де? - прийшло повідомлення за п'ятнадцять хвилин мого сидіння на троні.

  Від злості так і хотілося відповісти йому в риму.

-Пробки! Я буду! Дякую, що чекаєш! - відповіла я, все ще стискаючись від позивів.

   Нарешті кишечник заспокоївся, і я змогла з полегшенням душі, і не тільки, вийти з дому.

   Погода була шалена! Завжди обожнювала пізню і ще не спекотну весну. Коли зелень на деревах, і навколо все ще яскраво салатового кольору тішить око і заспокоює нервову систему. Коли дерева квітнуть і пахнуть, а газонокосарі, неодмінно, з самого раннього ранку вже з інструментом у руках галасливо проробляли свою роботу.

  Мене, на відміну від багатьох, звук газонокосарки тільки заспокоював і вводив у транс. До нього ще приєднувався спів ранніх пташок, і я могла слухати цю вакханалію зі звуків годинами.

     Ми домовилися зустрітися біля пам'ятника Дюку опівдні. Без чверті годину я вже була на місці і, чесно кажучи, втратила надію що Денис мене дочекається.   Підходячи ближче, я побачила цілком собі схожого на фото чоловіка. Так! Це був Денис! І він стояв з відламаною, квітучою гілкою китайської вишні в руках. Був поривчастий вітер часом і від цвіту на гілці практично нічого не залишилося. Проте він упізнав мене, я впізнала його, і йому нічого не завадило вручити цей "недобукет" мені.

    "Жлоб? Чи безнадійний романтик?" - промайнуло в мене в голові.

-Ти така ж гарна, як і на фото! Я забув про квіти! Ось! Зірвав дорогою! Я виправлюся! - поспішив ретируватися він, помітивши мою скупу реакцію на палицю з облетілим цвітом.

-Спасибі! А ти... Ви... Ти набагато старший на вигляд, ніж на фото! Скільки років тобі, якщо не секрет? - запитала я, без сорому викидаючи "недобукет" у найближчу урну.

  -Сорок! - гордо заявив він.

-Ні хера собі! - не витримала я і від подиву прикрила рот рукою.

    Треба сказати, що виглядав він насправді молодшим за свій вік, от тільки мені двадцять один рік! На кой мені вперся цей старуватий пердун? Ну гаразд! Чим чорт не жартує! Подивимося!

-Це - все регулярні заняття спортом, догляд за собою і правильне харчування! - зарозуміло продовжував він, погладжуючи свої біцепси і прес, що цілком проглядався крізь сорочку.

  "Задрот якийсь!" - подумала я, а замість цього запитала.

-Жонатий? Чи був одружений?

  -Ніколи! - чеканячи кожен склад самовдоволено відповів Денис.

-А що ж так? - запитала я, уже відчуваючи підступ.

-Не зустрів ще свою долю і беззавітне кохання! - з гіркотою в голосі вимовив він.

-Ну й діла! Такий красень і в сорок років самотній! - не повірила я.

-Ну в мене були жінки і стосунки були. І я в пошуку, як бачиш! Але узами шлюбу поки що не пов'язаний і тієї єдиної не зустрілося на моєму горизонті! Може, це ти будеш? - з надією в голосі й погляді вимовив він.

-Буде видно! - флегматично відповіла я. - Куди підемо? Я б присіла десь!

-Ходімо зайдемо он у ту кав'ярню, там дуже смачна кава по двадцять гривень! - озвучив Денис запрошення й рукою мені показав вхід до кав'ярні на розі.