5

Згодом я стала виходити вже на інший рівень.  У мене з'явилися свої постійні клієнти, серед багатих відвідувачів винного клубу. Я була закріплена за кількома заможними чоловічками у віці, і за одним відомим спортсменом.

     -Компанія з десяти осіб бажає тільки твого обслуговування, сьогодні! - скомандував адміністратор.

   Марк, адміністратор закладу, був геєм, цілком милим і молодим хлопцем, який досяг багато чого до своїх років. У нього було кілька машин, своя квартира і подейкують, що все це завдяки його товстосумим покровителям. Але я свічку не тримала, стверджувати не можу і не засуджую його за це. До меншин ставлюся цілком лояльно і вважаю їх нешкідливими, і більш порядними і людяними, ніж гетеросексуали.

     Він часто дарував мені дорогі подарунки у вигляді люксової доглядової косметики. Це мене дуже тішило, оскільки внаслідок цього я не витрачалася на неї.

   У відповідь я йому підносила дороге вино, яке, власне, я не любила, а щедрі клієнти в буквальному сенсі задаровували мене ним.

    -Оленку не можна поставити? - запитала я, бо сподівалася все ж таки відкосити від обслуговування десяти напівп'яних чоловіків, які орендували тісну для їхньої кількості віпкабінку з величезною плазмою для перегляду футбольного матчу.

  -Вона, моя люба, удвічі більша за тебе і своєю дупою придушить усіх клієнтів, приносячи їм напої! - заперечив Марк, колупаючись зубочисткою в зубах.

    Його зубочистки валялися скрізь. Це було не комільфо, але таку неохайність йому прощали через його милий і добрий характер. Що, як правило, властиво геям. Але є й виняток, я припускаю, що не всі геї милі, солодкі й добродушні.

-Вони не могли кабінку зняти побільше?! Там і справді я ледве протиснуся між ними! - обурилася я, щільніше зав'язуючи на собі фартух.

-Я так розумію, що вони не розраховували на таку кількість людей у їхній компанії. Не обговорюється! Неси меню їм! - припустив Марк, усе ще мусолячи вже розквашену зубочистку в роті.

-Тобі треба придумати певне місце для них. - кивнула я на зубочистку.

    Він автоматично її виплюнув просто на підлогу.

-Марк! Ну ти й свиня! - вигукнула я.

     Він мило посміхнувся, нагнувся і підняв її з підлоги, поклавши її на барну стійку. Я продовжувала свердлити його поглядом доти, доки він не додумався викинути її у відро для сміття.

   -Встромляй їх у себе після використання! - із сарказмом запропонувала я.

-Ну вони надто гострі, мила... - примхливим тоном підтримав він мій жарт.

    Я цикнула язиком, похитала головою і приступила до роботи.

Чоловіки були не вимогливі. Напевно розігрівшись уже перед самим візитом, вони замовили горілку, кілька келихів пива і чомусь дуже багато коли, яку мені довелося нести їм у три заходи.

   На третьому заході я, протискуючись між ними, які сиділи на повному розслабоні, таки не втримала тацю, і келих коли з льодом перекинувся, впавши на коліна одному з чоловіків.

 -Єпрст! - вигукнув він, схопившись як тайфун.

    Краще б він сидів рівно! Підскочивши, чоловік стегном підштовхнув стіл і весь вміст столу похитнувся, частково розбився і вилився на підлогу.

   "Сука!" - подумала я і на частку секунди заплющила очі.

Мить тиші й шоку, витріщених очей і здається, назріває буря обурення.

  -Я відніму з вас обслуговування! - жваво запропонувала я.

     Чоловіки тут же відвернулися дивитися матч, тим самим давши мені зрозуміти, щоб у кабінці все негайно було прибрано.

  "Слава богу! Хоч не задираються!" - з полегшенням подумала я.

Цей інцидент вони пропустили як пісок крізь пальці, дозамовили ще випивки, продовжували пити і дивитися футбол і абсолютно жодного слова обурення. Ось що чемпіонат з футболу і випивка, животворяща робить.

    Такого роду косяки траплялися рідко з мого боку. Утім, як і з боку інших офіціантів.

-Ти ще легко відбулася! - дружелюбно заспокоїв мене Марк, погладжуючи по плечу, поки я ставлю на тацю чергову порцію коли для них.

-Куди в них стільки коли лізе? -здивувалася я.

     Марк, чомусь загадково посміхнувся у відповідь і додав:

-Усе ж якби Альона пішла до них, ще гірше було б!

-Ну так... - погодилася я.

   І яким було моє здивування, коли, розраховуючись, той самий чоловік, цілком спокійно подякував нам і залишив мені триста доларів чайових.

-Зніміть їх із карти. - сказав він, коли я озвучила суму перед тим, як набирати її на терміналі.

-Не треба! Спасибі велике! Я ж сказала, що за обслуговування ми не нарахуємо вам, як вибачення і на чайові я, здається, не заслужила... - майже червоніючи, сказала я.

   Чоловік зробив вигляд, що зовсім забув про те, що сталося, і лише злегка погладив вологі штани рукою.

-Нічого страшного! Буває! - чемно відповів він, прикладаючи картку до термінала.