4

   Так минув ще рік. Від шлюбу залишилася одна назва. Але кохання ще було. Я любила його, як і він мене. Це відчувалося. Але трагедія нас зробила чужими назавжди. Я все частіше ночувала в мами. Він дедалі частіше ставав байдужим до того, де я і з ким. 
   Нарешті я не витримала і попросила розлучення.
-Ти все ще кохаєш мене? - запитала я Олексія, таким чином готуючи його до неминучої розмови.
-Ну кохаю... - апатично відповів він.
-А ти нічого не помічаєш? - знову запитала я його, не наважуючись переходити до основної теми.
    Він зосереджено подивився на мене. Схоже, Олексій не розумів натяків і вирішив розглянути зміни в моїй зовнішності.
-Постриглася? - запитав він.
    Я судорожно зітхнула.
-Я не про це! Тебе все влаштовує в нашому шлюбі? - нарешті наважилася я.
     Він скрутив мученицьку гримасу і міцно задумався.
Я підняла брови і чекала що ж він відповість.
   Будь-яка його відповідь була б безглуздою. Рішення я прийняла. Мені необхідно було рухатися далі, а сенсу залишатися в його будинку більше не було.  
  Старий настільний годинник цокав у такт моєму серцю. Олексій обхопив долонею свій лоб, відкашлявся і почав було щось говорити, але тут закряхтіла в сусідній кімнаті його бабуся і почувся дзвін розбитого скла.
   Ми обидва побігли до неї. Чашка з недопитим чаєм упала і розбилася.
-Поглянь! Ось цю чашку вже не зробиш цілою! Так і наш шлюб! Він розбився давно! Сенсу в ньому немає! Ти зациклився на нашій проблемі! А я ні! Я хочу рухатися далі! - намагалася я достукатися до його інфантильності.
   Він спробував обійняти мене і запитав:
-Що я маю зробити, щоб уникнути розлучення?
   Я нервово тупнула ногою. Мене аж пересмикнуло. Мені хотілося змін у житті, але й ображати Олексія було шкода. А він явно не хотів втрачати мене. 
  Чорт! Ось цього я і боялася. Любов до нього все ще залишалася в моєму серці, і момент розлучення міг би знову відтягнутися, на рік, на два, на невизначений термін. Знову до наступної розмови. Зібравши всю волю в кулак, я рішуче відповіла:
   -Олексію, для нас двох буде краще, якщо ми розлучимося. Чим раніше, тим краще. У нас ще є шанс влаштувати своє особисте життя і бути щасливими!
    Поступово до нього почав доходити сенс моїх слів. Олексій тримався як міг, погодився дати розлучення, потім пішов у гараж, а я стала збирати свої речі.
   "Ну ти б якби хотів боротися за мене, ти б боровся! Погодився, хоч і не відразу! Тефтеля! І знову в гараж!" - злилася я, збираючи речі, яких було не багато, і за дві години я вже була у матері.
    І так у двадцять років, я вже абсолютно вільна дівчина, яка побувала заміжня і навіть втратила дитину. Початок був «хорошим» і продовження теж гарантувало бути цікавим. У цьому я не сумнівалася.
    Ви запитаєте, чи так легко я пережила це розлучення? На словах так! У душі пригніченість, зневіра і безперспективняк. Я продовжувала любити його, водночас розуміючи, що нам уже не по дорозі. 
   Треба б піти вчитися і здобути хоча б елементарну освіту, але мені ліньки. Я знову на шиї в матері з вітчимом, якого вона так і не наважилася утилізувати, паралельно крутячи роман із Павлом, який виявився одруженим.       
   Кілька місяців, день за днем я, як бабак, валялася на ліжку і плювала в стелю, зображуючи особисту трагедію і страждання з приводу розлучення. До тих пір, поки це не набридло моїм батькам і я не отримала чарівного пенделя у вигляді суворої догани за свою бездіяльність і марність.
   Міцно стиснувши булки і подумавши про те, що порятунок того, хто потопає, - справа рук того, хто потопає, насамперед я прибрала у своїй кімнаті і привела себе до ладу, сходивши на манікюр і зробивши нову стрижку. Довге по поперек волосся я змінила на коротке і суворе каре, яке дуже личило мені. Моє світле волосся відростало дуже швидко, тому особливо я не заморочувалася.
  "Чого я раніше так не стриглася! Офігенно ж! І турбот менше, а краса то яка!" 
- захоплювалася я, скрутивши губи качечкою біля дзеркала.
    Коса у мене була довга, а волосся щільне і густе, і залишок волосся я благополучно здала за хорошою ціною.  Маючи на кишені трохи готівки, перевтілившись, видершись із зневіри і тягаря минулого життя, я поступово почала розквітати. Зважилася пройти в Одесі курси офіціанток і після їх закінчення, за гарною рекомендацією, успішно влаштувалася на роботу в один із дорогих винних ресторанів.
     Наступний розділ мого життя починався саме так, як я і планувала.
  Про Олексія, шлюб і втрату дитини я не згадувала. Спілкування зі свіжими обличчями, хороші чайові, нові знайомства і спостереження з-за завіси за розкішним і багатим життям відвідувачів, вирвали з корінням мої минулі переживання. 
  Щоранку я приїжджала на роботу в багатий район міста і споглядала за тим, як живуть заможні люди. Підсвідомо я прагнула до такого рівня життя. Але й водночас я чудово усвідомлювала, що мені світить, а що ні. У казку я вірила слабо і попелюшкою себе не відчувала. Ні в сьогоденні, ні в майбутньому. Мене повністю влаштовувало те, що маю зараз, і я дуже цінувала свою свободу.