2

    Несвідомо мати підштовхувала завжди мене до пошуку другої половинки. А точніше, вселяла мені, що без чоловіків життя жінки нікуди не годиться. Поруч має бути сильне плече, а я неодмінно після закінчення школи повинна вийти заміж.  Вона була прикладом для мене. Завжди в бойовій готовності та розфарбуванні, здавалося, мати навіть на ніч не змивала помаду з губ, а бігуді покидали її рідке біляве волосся тільки при виході з дому. І не важливо куди вона збиралася, в магазин, на роботу або просто винести сміття, зібрана вона була як на свято або побачення.

     Воно й не дивно, мати завжди була в пошуку чергового клоуна або мудака, бо інші їй і не траплялися.

    -Я б уже давно викинула сміття! Ти другу годину збираєшся! Це ж п'ять хвилин! Туди й назад! - обурилася якось я, щоразу вишукуючи привід звалити з дому і позбутися докучливих маленьких братів і сестри.

     Вона глянула на мене з підлоб'я і невдоволено хмикнув, відповіла:

- Посидиш із ними! - кивнула вона в бік дітей.

-Ти на довго чи що? - надувши губи і схрестивши руки на грудях, перепитала я.

-А раптом я зустріну там свою долю!? - відповіла мати, закотивши очі, підфарбовуючи вії тушшю.

-На смітнику! Так!? Мамо! Це - перебір! І так щоразу! - продовжувала обурюватися я.

-До нас у будинок переїхав такий чоловік... Я маю мати вигляд на всі сто! - смакуючи кожне слово, продовжила вона.

-То тобто, Валерій уже не береться до уваги? - нагадала я їй про теперішнього вітчима і за сумісництвом батька наймолодшого братика.

-Схоже, що незабаром він сам вирушить на смітник! - з прочиненим ротом, продовжуючи накладати тонни туші на вії, повільно протягнула мати.

-Це чому ж? - щиро поцікавилася я.

-Його бачили з Машкою! Уже свої шари другий місяць до неї котить... Біля кіоску її оббивається до самого вечора... Та й віддалився він якось, і на розмову не йде... А якщо чоловік віддаляється від жінки, значить, він зближується з іншою! - твердо заявила мати.

-А поговорити з ним? Прикрутити гайки якось не пробувала? Пригрозити? Чого відразу іншого шукати? - спрямувавши на неї суворий погляд, запитала я.

-Що там із погодою? Куртку накидати? Чи що легше? - не слухала вона мене.

-Не знаю... Ще не виходила... - буркнула я.

   Вона познімала бігуді з волосся, недбало скидаючи деякі з них на підлогу, накинула для надійності в'язаний кардиган і взявши невеличкий, ще не наповнений пакет зі сміттям, вирушила шукати свою долю у бік сміттєвих баків.

     Я вже зрозуміла, що повернеться вона не скоро, і, шумно зітхнувши, попленталася на кухню оцінювати обстановку. Треба було чимось годувати братів і сестер, а на плиті у величезній шестилітровій каструлі позавчорашній і вже здається підкислий борщ.

    Я без сумнівів вилила його в унітаз і почала чистити картоплю. Мати з'явилася тільки до вечора, із задоволенням навернувши тарілку смаженої картоплі з солоними огірками.

    -Ти через Париж сміття викидала?  - із сарказмом поцікавилася я, уже добряче втомившись за день.

-Машку зустріла! Їй зад надерла за Валерія! Виявилося, він їй і даром не потрібен! Мені теж! Тепер нехай куди хоче туди і йде! Оксанку, потім побачила біля салону, поговорили про те, про се! А Петро люб'язно запросив мене на побачення! Уже завтра! - задоволено відзвітувала мати, з апетитом пережовуючи посмажену мною картоплю.

-Який ще Петро? - дивувалася я.

-Наш новий сусід! - викарбувала вона.

-Та відпочинь ти вже від них! Ти і йому дитину народиш? - обурювалася я. - Усе життя твоє крутиться навколо чоловіків! Одні розмови про них! Ніяких більше цілей і пріоритетів! Дітьми своїми займайся! Я втомилася вже і теж хочу погуляти ввечері! У мене що? Своїх справ немає? Ти для мене їх народила? - обурювалася я, а від образи пелена сліз затьмарила очі.

    Щоб вона не побачила моїх сліз, я схопилася за віник і розлючено, різкими рухами до тріску віника почала мести підлогу.

    - Це - несправедливо по відношенню до мене! Я не наймалася в няньки!

-Потерпи ще трохи! - невизначено і якось байдуже відповіла вона.

-Потерпіти до чого? До дев'ятого брата чи сестри!? Господи! Мамо! Досить уже!

-Павло, між іншим, начальник міськводоканалу... - кокетливо промовила вона, закидаючи ногу на ногу.

-Мені то що? - майже проричала я і одним рухом руки розвернула в іншу кімнату братика, який прокинувся і намагався пробратися на кухню.

-Іди до матусі, Микитушко! - вигукнула мати, простягнувши руки до молодшого сина.

-О! Згадала про дітей... - тихо, але чітко вимовила я.

   Я хотіла, щоб вона почула мене, але все було марно. Мати настільки була захоплена собою і своїм особистим життям, що опікувалася дітьми лише формально. Можете уявити як до шістнадцяти років мене нудило вже від цього всього?

     Вона могла б уже зупинитися на третьому і зрозуміти, що їй нічого не світить уже в цьому житті. Але її тягнуло і тягнуло в ці козлячі нетрі. Можливо, вона вишукувала забезпеченого чоловіка, щоб подбати про майбутнє своїх дітей, але її наївність мене вражала до глибини душі. Навіщо щоразу ставити штамп у паспорті й народжувати дитину? Той час, енергію і фінанси вона б із легкістю могла витрачати на нас, але, обирала чоловіків, на жаль... Крім себе, мати нічого не могла запропонувати чоловікам, а вони не дурні, вони просто користувалися нею і знаходили в нашій численній сім'ї тимчасовий притулок, залишаючи щоразу потомство.