1

    Користуючись банальним упередженням, кожен чоловік упевнений на всі сто відсотків, що всі жінки нерозумні за своєю природою і не здатні ні на що, окрім як розсовувати ноги, зрідка наводити лад у домі, і, якщо пощастить, вона ще й готуватиме.

   Фундаментальна помилка більшості чоловіків у сучасному світі, що своїми переконаннями про нас вони самі й притупили свою пильність. Розумна жінка, безумовно, стане користуватися цим і отримувати свої вигоди. Дурна ж безперестанку нарікатиме на життя і вважатиме, згодом і досвідом усіх чоловічих особин ніким іншим, як бабуїнами і козлами.

     Можливо, ви почнете сперечатися зі мною і стверджувати, що не всі чоловіки такі, є й порядні екземпляри, які безмежно кохають свою другу половину та ідеалізують її до кінця своїх днів. Але в мене було своє життя і свій досвід, де безліч чоловіків, що опинилися на моєму шляху, були як з одного інкубатора, з одними заводськими, незмінними протягом усього свого існування, налаштуваннями.

     Але як будь-яка інша, хитра і стервозная жінка, я брала від них все на той момент, граючи тільки в свою гру і за своїми правилами. Важливо прикинутися глупою дурепою, вони це люблять, повірте мені! Тоді на тлі всього цього чоловік "розквітає", почувається справжнім самцем, з усіма чудовими, властивими цим почуттям наслідками.

    Ось із цієї причини, практично жодного з них я не сприймала всерйоз.  Не рахуючи мого найпершого кохання.

  Варто визнати, що безумовно наше життя без чоловіків було б нудним і одноманітним. Хоча, моє твердження знову підлягає суперечці.

     Мені часто ставили запитання:

-Чому не дивлячись на все, ти завжди на позитиві і смієшся як ні в чому не бувало?

     А що мені відповісти? Коли ти посміхаєшся і весела, ти захищена. Позитивні емоції найвірніший захист. Коли ти відчуваєш позитив, іншим переживанням у душі просто не знаходиться місця.

      Мені тридцять два роки і поки все не устаканилося, моє життя було вкрай емоційним і цікавим. Ну а я, як могла, так і підлаштовувалася під усі події, що відбувалися на моєму шляху.

   Два роки, як я вже живу спокійно, а до цього все було як у серіалі, турецькому чи індійському, бог його знає... І там і там, все складно, сопливо і закручено по саме не хочу.

     Я дуже швидко подорослішала, відколи пам'ятаю себе, завжди вважала, що я вже доросла людина, яка состоялася. Мамі було не до мене. Вона завжди була в пошуках, і в улаштуванні свого особистого життя, тому вітчимів у мене було багато. Мати чомусь ігнорувала цивільний шлюб і щоразу виходила заміж, як в останній, народжуючи від кожного чоловіка по дитині.

   Отже, зведених сестер і братів у мене аж сім. Три сестри і чотири брати.  Для повноти всієї картини, треба б згадати, що до школи я навіть встигла побувати в інтернаті. Мама просто не встигла зібрати всі потрібні документи для походу в перший клас і на рік мене відправили в дитбудинок. Так було простіше.

     Там я і зрозуміла все життя і його закони, як думала я на той час, своїм дитячим незміцнілим мозком.

  -Віка, тут чим ти гірша, тим ти краща!

-Не зрозуміла?! - щиро дивувалася я суперечливій фразі подруги по кімнаті.

-Хорошим дівчаткам тут не місце! Нікого не хвилює, що ти відчуваєш і закони тут інші! - продовжувала повчати вона.

    Для семи років міркування були цілком дорослі.

"Значить, життя теж її багато чому навчило і варто прислухатися..." - подумала я і назавжди відправила в нокаут свою сентиментальність, недовірливість, доброту до всього і наївність.

     Іноді все ж, колишня Віка пробивалася з мене невпевненими і слабкими паростками. Тоді я впадала в депресію й апатію і щиро не розуміла, чому оточуючі не вірять моїм почуттям на той момент і не здогадуються, що відбувається зі мною. Щоправда, ненадовго. Попускало мене швидко. Моя лабільність характеру і пластичність психіки швидко пристосовувалася до того, що відбувається, і я видихала на повні груди, продовжуючи жити за законами несправедливого до мене життя.

      Скільки пам'ятаю себе, завжди хотілося їсти, завжди заздрила своїм одноліткам і їхньому достатку та їхнім мобільним телефонам, що з'являлися вже тоді. Ера мобільних тільки починалася і свій перший телефон я отримала тільки у вісімнадцять років. Тоді, як мої однолітки вже поміняли не один телефон.

   До хлопців особливо мене не тягнуло, хоча я і подобалася їм. Своє перше кохання я зустріла на шкільній дискотеці, на яку мене тоді відпустили вперше. Він і став згодом моїм першим чоловіком. А саме, рівно після закінчення школи. Прагнення увійти в повноцінне, самостійне життя і казкове перше кохання з оксамитовими метеликами в животі геть знесли мені голову, і я рано поринула в дорослі проблеми й турботи, бажаючи пізнати ще більше принад і граней буття.

   \