Освоєння в перших господарів

КОРОЛЬ ВЛАДИСЛАВ

Стiфф

Черкаси

2020 Грудень

Передмова:

У книзі зображені вигадані герої та події

Історія про вірного пса, який був вірний своєму господареві

Зміст

Частина: 1 ……………………………………...6

Частина: 2……………………………………...13

Частина: 3……………………………………...17

Частина: 4……………………………………...19

Частина: 5……………………………………...21

 Частина: 1Освоєння в перших господарів

Вчора опівночі мешканці прибуткового будинку товариства «Голіаф», що на Семенівської вулиці, прокинулися через невідомий звук за вiкном. Я припустив, що це падіння якогось важкого предмета, після чого пролунало протяжне виття. Я після цього звуку, за вікном здригнувся і довго не зміг заснути.

Настав мій перший ранок у цьому будинку. Давайте пригадаємо що було раніше до того, як я тут оселився: мене купили на ярмарцi у якогось старого дідуся за дрібні кошти. Мені тоді було лише три місяцi. Привезли мене до дому, що на Семенівської вулиці і думали як назвати. Були подібні прізвиська, ось скажемо «Йорж», «Барбос», «Крокс». «Ну, тобі сподобається такi імена? – Навряд чи. Тож назвали Стіффом. Ніхто не заперечував, так і пристало воно до мене». – промовив пес і повиляв хвостиком.

«Стіфф, твій сніданок чекає тебе». – cказала дружина Льюїса з кухні. «Здається мене звуть» – сказав Стіфф (собака) і помчав до кухні.

Ось моя тепер сім'я: суворий господар Льюїс та його дружина Альбі, та доця Андора від першого шлюбу, вони працюють вдома на комп'ютерах, завжди вони були зайняті своїми справами, а їхня доця не любить ходити до школи та пропускає навчання.

Якраз час iти на прогулянку у парк. Гуляти біля пам'ятника «Леніна» дуже подобається. Там прогулюється багато собак таких як я. Господар Льюїс відійшов на пару хвилин, покурити йому стало зле. Він ледве - ледве дійшов до мене і сів поруч. Коли ми повернулися додому, на нас чекали Альба та Андора, які були зовсім не налаштовані до вислуховуваня того, що з Льюїсом щось не гаразд.

«Завтра день народження у твоєї бабусі, я беру відпустку. Потрібно вирішити питання про собаку, кому зможемо відати на деякий час пса. Він не зможе поїхати з нами, бо в Австрії не такi зими як у нас». – промовила Альбі і була готова їхати.

Льюїс потиснув плечами. Я не зовсім розумів чому не можна взяти собаку, хотілось погратися знею у снігу, а щодо погодних умов, то у нас не краще». – подумав про себе та все-таки вирішив сказати.

«Залишимо ми тебе на сусідів, недалеко від нашого будинку».

Це був чудовий будинок напроти. На вул. Семенівській, але її так зараз не називають, цю вулицю перейменували на Олександрівську. Отож, залишили мене на сусідів- це були хороші люди. Та вже увечері сусiди переглядали новини і погоду по телевізору.
 У західних та північних областях місцями невеликий мокрий сніг та дощ, на решті території без опадів. У центральнiй частині та в Карпатах на дорогах місцями ожеледиця. Вітер переважно південно-східний, 3-8 м/с. Температура вдень 2-7° тепла; у центральних областях та в Карпатах 0-2° тепла. Наступного ранку я захворів. Вікно у вітальні було відчинене і я дуже змерз. Рідні старались приїхати якомога швидше, наступний рейс додому був лише через три доби. Тож скоротилась відпустка, яка повинна бути два тижні. Ніхто не образився, всі розуміли, що таке могло статися.

У місті Черкаси тоді не було таких ветклінік для мене. Нас запрошували їxати в саму столицю. Коштів не вистачало на те, щоб виїхати всією родиною, але ми з господарем вирішили спробувати вибратися до Києва. Зібрали речі та вирушили до вокзалу. Нам з Льюїсом вдалось взяти квитки на потяг. Ми виїхали з Черкас пізно ввечері. Наше місце у вагоні було під номером «7». Це була нижня полиці. Ми швидко перетнули дамбу і тримали прямий маршрут на столицю. Альбі та старша донька Андра залишилися вдома поратися по господарству. В дорозі все було спокійно. Коли вийшли на перон, на годиннику було вже десь о пів на одинадцяту вечора.