МИКОЛАЙ

Коли квітки перетворюються на крижане мережево поза вікном, а пихаті снігові хмари сходять дуже низько, святий Миколай починає свою роботу. З ранку до пізньої ночі він ходить тими хмарами та зазирає на землю. Хто з дітлахів чемненько поводився, чи хто був слухняний увесь рік, хто мамі з татом допомагав. Все записує у свій великий щоденник. Іде Миколай. Хмари дрижать під його чоботями, розпушуються «Пих-пих!», і тоді на землю з них починає падати перший сніжок.

Справ у Миколая багато на кожен день, з самого 19 грудня аж до Різдва. Не можна, щоб хоча одна дитина залишилась без подарунка, або, принаймні, без солоденького на свята.

Любить святий Миколай діточок. Так сильно, що рідко коли кого карає за витівки, та не принесе подарунок. Серденько дитяче безвинне, щире та відкрите. А помилитися, то кожен може. Любить старий слухати сміх дитячий, аби лунав він до самого неба. Ото найкраща музика.

Особливо полюбляє Миколай листи дитячі отримувати. Чим більше, тим краще. Сидить ввечері у кріслі-гойдальці біля комину, роздивляється через окуляри дитячі малюнки та кривенькі схвильовані рядки. Бороду довгу сиву погладжує та задоволено посміхаєтся. А поліна від полум'я потріскують йому у відповідь.

Дітлахи з інших країн кличуть нашого Миколая Сантою. Або ще тато з мамою нарікають дідом Морозом. То ж це він і є Санта Клаус – святий Миколай. Та не дуже важливо, як його будуть називати. Важливіше, вірити у звичайні речі, такі, як простота і щирість, чесність і відданість, доброта і милосердя. Знати, що диво можливе, якщо є віра і пам'ятати: сивий старий за діточками завжди наглядає.

Ходить святий Миколай світом, збирає дитячі побажання та вітає всіх-всіх:

–Еге-ге! З Новим роком та Різдвом Христовим!