МИШКА МЕЛІССА

Під корінням старого дуба, скраю великого лану, де кожен рік достигав багатий врожай добірної пшениці, жила собі мишка Мелісса. Вона мешкала там багато років і кожного серпня готувала собі запаси до зими без яких ніби то проблем. Ніколи вона не думала, де розжитися їжею, і, що попоїсти.

Аж ось, одного року увесь врожай пропав. Спочатку пшениця ледь не змерзла навесні, та люди намагалися її врятувати, зігріваючи димовою завісою від багаття. Потім настало дощове та вогке літо. На ланах стояла волога, перетворюючи їх на болото. Коли було треба збирати врожай, то виявилося, що вся-вся пшениця згинула.

Не тільки люди залишилися без їжі. Без зимових запасів лишилася й Мелісса. На відміну від людей вона не могла піти до магазину. А навколо навіть трава, що давала хоч будь-яке зернятко, і та згнила. Мишка буда у розпачі, вся родина приречена була голодувати.

І ось в останній день літа до неї, за традицією прийшли її друзі та подруги з далеких ланів та лісів. Меліссу вони застали, коли вона з горя гірко плакала. Навіть діточок не було чим годувати. Тоді всі вони повернулися до себе додому, взяли кожен потроху зі своїх зимових скриньок і принесли подрузі. Так набралася повнісінька комірчина, як і кожен рік. Мелісса та її родина змогли прожити всю холодну зиму до наступного врожаю.

Як то кажуть: з миру по нитці, сирота у свитці. Якщо кожен крихтою поділиться, а комусь ціла хлібина буде.

А того серпневого вечора вони ще довго пили духмяний чай з чебрецю, та заїдали свіжою паляницею, розповідаючи один одному, чим збираються займатися всю довгу зимову пору.

Погляньте, малятка, Місяць бажає вже «На добраніч!»! Швидше ходімо пити улюблений чай з бабусиною перепічкою та час до ліжечка.