Розповідь осіннього листка

  Легкий теплий вітерець сколихнув жовтий осінній листок. Це був останній привіт літа, що змусив його прокинутися від сну. Теплі весняні та літні ночі закінчилися. Здавалося, ще вчора він був зеленим, молодим і міцним листочком, що грівся у теплих променях сонця, купався в дощах і ловив на собі ранкову росу. 

  Він з’явився на гілці дерева разом із сотнями інших листочків, які, як і він, радо вітали весняне сонце. Навколо дерева прокидалася природа: трава ставала яскраво-зеленою, розквітали перші квіти, а в небі щебетали пташки, що будували гнізда на сусідніх гілках. 

  Листочок із цікавістю спостерігав, як білочки весело стрибали з гілки на гілку. Їхні пухнасті хвостики, схожі на м’які пензлики, гойдалися в такт кожному руху. Часом вони насторожено завмирали, озираючись довкола. Час від часу, одна з них обережно спускалася вниз по стовбуру, шукаючи жолуді чи горішки, які дбайливо ховала під корінням. Інші збирали мох і гілочки, щоб облаштувати тепле затишне гніздечко, адже дерево було їхнім домом. 

  Неподалік височів мурашник, у якому роїлися тисячі мурашок. Вони безперервно кудись поспішали. Маршируючи одна за одною, мурахи нагадували на живий ланцюжок, що обвивав дерево між корінням і гілками. Листочок із захопленням дивився, як вони разом працюють, переносячи шматочки їжі до власного дому. Мурашки нагадували йому про те, як важливо допомагати один одному і діяти разом, адже навіть найменші істоти відіграють велику роль у природі, і наше завдання — оберігати їх, як і всі інші дари довкілля. 

  Одного дня під деревом з’явився їжачок. Він обережно йшов м’яким килимом трави, принюхувався, зупинявся. Вкритий колючками та водночас із милою мордочкою, він кумедно переставляв лапки. Їжачок шукав їжу — личинок чи комах під опалим листям. Він був важливим помічником лісу, адже знищував шкідників, оберігаючи дерева та квіти. 

  Через деякий час, несподівано листочок прокинувся від ритмічного стукоту. Це був дятел — справжній «лісовий лікар». Його яскраве червоне пір’ячко на голівці сяяло, а дзьоб невтомно вистукував по корі, шукаючи їжу. Дятел працював старанно і зосереджено: його дзьоб легко пробивав кору, де він знаходив комах і личинок, які шкодили дереву. Його турбота допомагала деревам бути здоровішими. Він очищував їх від шкідників. Листочок розумів, що без цього маленького птаха дерева могли б страждати від хвороб і навіть загинути. Дятел оглядав кожне дерево, і його «лікування» дарувало лісу силу й здоров’я. Саме тому ліс жив і розквітав. 

  Як тільки він завершив свою справу, розправив крила, то миттю полетів далі шукати нові дерева, що потребували його допомоги.  

  Так минало літо. Листочок міцнів, зеленів, дарував тінь і прохолоду тваринам. Він бачив лисицю, яка нишпорила в зоряну ніч, і оленя, що спокійно скуб траву. Спостерігав за павуком, який плів павутиння, і за бджолами, що збирали пилок. Часом зустрічав і людей: діти гралися, дорослі прогулювалися стежками. Одні раділи кожній дрібниці, інші — проходили байдуже. Та були й ті, хто шкодив природі. 

  Якось двоє хлопчиків почали палкою руйнувати мурашник. Вони не розуміли, що це — дім маленьких, ні в чому не винних комах. Листочок сумно захитався на вітрі, але змінити нічого не міг. Іншого разу чоловік кинув обгортку від цукерки у дупло. Він навіть не подумав, що це могло бути житло для білочки чи пташки. 

  Але були й ті, хто дбав про довкілля. Одного разу хлопчик із дідусем прогулювалися лісом. Побачивши зруйнований мурашник, онук вигукнув: 

- Дідусю, глянь! Хтось зруйнував дім мурашок… 

- Це погано, — сумно відповів дідусь, нахиляючись до мурашника. 

- А можна їм якось допомогти? — спитав хлопчик. 

- Думаю, краще не втручатися, — лагідно мовив дідусь. — Мурахи працьовиті й дружні створіння. Вони знають, що робити, і все відновлять. Якби люди були такими ж, світ став би кращим. 

  Хлопчик замислився, а потім підняв гілочку, що лежала на мурашнику й поклав неподалік: 

- Нехай їм стане трохи легше… 

  Минали дні. Літо завершувалося. Настала осінь. Листочок пожовтів та засяяв золотим окрасом. Одного разу мати з донечкою прогулювалися стежкою. Дівчинка, мов у казці, дивилася на падаюче листя. Раптом вона побачила блиск у дуплі й підбігла. 

- Мамо, глянь! Щось блищить! — вигукнула вона, витягнувши обгортку. 

- Це сміття. Викинь негайно, — сказала мати. 

- Але ж там могла жити білочка… Навіщо хтось так зробив? — сумно прошепотіла дівчинка. 

- Бо не всі люди охайні,  – відповіла мати дивлячись на доньку, - але ми можемо бути кращими. Викинь у смітник.  

  Дівчинка віднесла сміття до смітника й гордо мовила: 

- Я хочу, щоб ліс був чистим і гарним! 

- Ти справжня захисниця природи, — усміхнулася мама. 

  Настали холодні дні. Листочок відчував, що його час добігає кінця. Та він більше не сумував. Він бачив: є ті, хто дбає про природу. Сильний вітер підхопив його, і він, кружляючи, полетів униз. «Моє життя було прекрасним, — подумав він. — Я давав тінь улітку, прикрашав дерево восени й стану частиною землі, що подарує нове життя навесні». 

  Листочок м’яко ліг на стежку й заснув. Бо природа — це великий дім для всіх істот, і кожен у ньому має свою роль. А завдання людей — берегти цю гармонію. Навіть маленький добрий вчинок стає частиною великого життя.