Не той ким здавався

Прямого потягу до Залізного Порту не було. Дівчина прибула до Херсона, де й повинна зустрітися з Тарасом. Молодий чоловік повідомив, що буде у блакитній футболці, тому гостя легко його упізнає. Та щось дівчина сумнівалася, що у натовпі зуміє розгледіти блакитну футболку.

Вийшовши з невеликої будівлі міського вокзалу, дівчина почала озиратися. Звісно могла набрати у будь-який момент, та наразі руки зайняті.

Повз неї сновигали люди, кожен кудись поспішав. Інна відчула тривогу. Ось вона у чужому місті, де нікого не знає. Раптом Тарас не приїде. Краще все ж таки, зателефонувати йому. В принципі, гроші на те, щоб придбати квиток назад до Києва в неї є. Але як пояснити бабуні та батькам, чому вона повернулася майже того дня, що й поїхала.

Дівчина відчула досаду: коли вже приїхала на море, то вона має туди потрапити. Хай там як, але зателефонує хлопцю. Він міг запізнитися, потрапити у затор. Все що завгодно здатне статися.

Інна дістала гаджет, але не встигнула набрати номер. Смартфон заграв у неї. Дівчина не прийнявши виклик подивилася перед собою. Натовп вже почав рідшати, тому роздивлятися стало легше.

На узбіччі, під каштановим деревом, стояв високий хлопець, та зосереджено притискав до голови смартфон. Але футболка на ньому була зелена, а не синя.

- Тарас, - крикнула Інна.

Молодий чоловік повільно опустив руку та поглянув у сторону гості. Кілька митей вони дивилися одне одному у вічі, відчуваючи, що у кожного з них починає битися сильніше серце.

Потім, хлопець, наче прокинувшись, кинувся до Інни. Однією рукою обхопив долоню дівчини, іншою підхопив валізу. Швидко провів до того місця, де тільки що знаходився сам.

- Нехай натовп пройде, тоді підемо до машини, - сказав він.

- Чому футболка зелена? - спитала дівчина.

- Вона синя. Просто покоївка неправильно випрала, от й вийшло таке.

- У тебе є покоївка? Ти ж сказав, що твій будинок невеликий…

- Привіт, Інно, - перебив юнак, беручи дівчину за обидві руки.

- Привіт, Тарасе, - відказала та, стискаючи його долоні у відповідь.

Почала розглядати «молюска» трохи не з жадібністю. Що не дивно, адже Інна бачила його вперше. Юнак з дівчиною почали листування на початку січня, й за цей час тільки Тарас знав, як виглядає та, з ким наважився познайомитися через соціальні мережі. Інна просто повірила йому, навіть точно не знаючи, кому вірить.

Без зайвих сумнівів, хлопця сміливо можна назвати вродливим. Високий на зріст, стрункий та навіть спортивний. Рівні плечі, дужі руки, густе волосся каштаново-русявого кольору. Великі очі, блакитні наче небо, правильні риси обличчя. Та найбільше вразила усмішка. Хлопець усміхався дівчині наївно та щиро, й в цьому відчувалося таке світло, що юнакові неможливо було не довіритися.

- Радий, що ти приїхала, - сказав хлопець, продовжуючи дивитися на Інну.

- Я, мабуть, теж цьому рада, - відказала дівчина, - й дуже бажається побачити море. Адже я тут заради нього.

Щось тьохнуло у серці юної мандрівниці. Хоч й сказала подібне, але розуміла, що не зовсім правда. Вона ж заради Тараса сюди приїхала. Мріяла в першу чергу з ним побачитися. А все інше лише другорядне. Та поки їй не хотілося зізнаватися у подібному. Не знає, що відчуває до неї Тарас. Що як не виправдає сподівань юнака?

- Ходімо до машини, - привітно усміхнувся хлопець.

- Машина? - спитала дівчина, - я думала, що поїдемо на автобусі.

-Це зайве, - сказав юнак, - ходімо.

Молодий чоловік, упевненими кроками пішов уперед, тягнучи за собою валізу. Інна зручніше перехопивши футляр зі скрипкою, побігла за ним.

Киянка розуміла, що повелася не дуже чемно. Тарас потурбувався про її комфорт, вирішив привезти на машині. Звісно, це набагато краще, ніж товктися в автобусі або маршрутці. Вона має бути вдячною Тарасу за те, що він хвилюється…

Але ж звідки у нього машина? Інна намагалася пригадати, чи говорив він під час листування про наявність особистого автомобіля? Та ніяк не могла подібного пригадати.

«Заспокойся. Можливо, це не його машина. Узяв у когось на деякий час. Просто подякуй йому».

Побачивши автомобіль, на дівчину знову напали сумніви. Аж занадто дорогою та вишуканою виглядала машина. Їздити на такій «конячці» можуть дозволити собі тільки дійсно забезпечені люди. Проте розповідав про себе, як про простого хлопця.

Хлопець відкривши багажник, поклав туди валізу. Потім галантно відкрив перед дівчиною дверцята. Інна сіла, притискаючи до грудей футляр зі скрипкою.

- Можеш покласти на заднє сидіння, - сказав хлопець, вказуючи назад.

Інна не встигнула відповісти, як у хлопця заграв смартфон. Тарас вихопивши пристрій, швидко промовив:

- Так, мамо, зустрів. Вона мені дуже сподобалася. Й тобі сподобається. Будемо на місці через годину, може трошечки пізніше. Бувай.

Вимкнувши пристрій, юнак завів двигун. Через кілька хвилин виїхали на дорогу та узяли потрібний курс.

- Твоя мама? - спитала Інна, все ж таки, поклавши футляр зі скрипкою на заднє сидіння машини.