Наважитися

Ще кілька хвилин дівчина пила каву, роздумуючи чи варто говорити. Та вже знала, що якщо з кимось й поділиться, так тільки з бабусею. Жанна Дмитрівна була для юної скрипачки справжньою подругою, яка завжди готова вислухати та допомогти порадою.

Бабуся не підганяла онучку. Її теплий погляд наче огортав юну дівчину. Літня жінка мала особливий погляд та й, узагалі, здатна була впливати на людей.

Колишня балерина, жінка й зараз ще зберегла залишки краси, якою славилася у молодості. У неї завжди було безліч прихильників та красуня-балерина обрала того єдиного, з яким хотіла прожити усе своє життя.

Рік тому дідусь Інни покинув свою дружину. Ось так просто знайшов іншу, забувши про ту, з ким прожив стільки років.

Інна тоді обурилася, розвередувалася, кричала дідусеві: «нікуди ти не підеш»! Поводилася наче маленька дитина. Батьки Інни хотіла умовити старого залишитися. Тільки Жанна Дмитрівна не вмовляла. Вона зібрала валізи колишнього чоловіка, поклала туди найкращі речі та потурбувалася, щоб той нічого не забув. Стояла осінь, тому перед тим, як відпустити чоловіка, турботливо зав’язала шарфа на ньому.

Онука ще довго злилася на дідуся, навіть не хотіла з ним спілкуватися. Юна киянка обожнювала бабусю, любила дідуся та знала, що вони створені одне для одного.

Бабуня трималася стійке. З її боку не пролунало жодного докору. Не пролила ні єдиної сльози. Проте, Інна занадто добре знала рідну людину: остання плакала ночами, сховавши обличчя у подушку. Лишалося тільки сподіватися, що час загоїть рани від образ та втраченого кохання.

- Бабуню, - несміливо почала дівчина, - я тут вирішала на море поїхати. Як ти на це дивишся?

- Добре дивлюся, - усміхнулася Жанна, - але може краще наступного року? У тебе зараз братик зовсім маленький. Ти ж хотіла до нього навідуватися.

- Хотіла, - погодилася Інна, - але… мені тут хлопець сподобався.

- Оце вже цікавіше, - бадьоро підхопила бабуся, - то ти до нього хочеш поїхати? Чи разом? Тобі вісімнадцять, Інно. Саме час кохати та бути коханою. Як ви з ним познайомилися? Чому у гості не запросила?

Інна почервоніла. Не знала як розповісти бабусі, що навіть не знає, як виглядає той, хто їй подобається. Бабуня, яка виросла без віртуальних можливостей знайомитися могла не зрозуміти. Сваритися  з рідними людьми, щоб її відпустили на море, дівчина не бажала.

- Він живе як раз там, куди мене запрошує. У нього невеликий будиночок на березі моря. Звуть Тарас, - поспіхом промовила дівчина.

- Отже, ти хочеш поїхати до нього? - спитала бабуся.

- Так. Але… мені трохи лячно, - щиро зізналася дівчина, відчуваючи полегшення, що зуміла поділитися власними страхами.

Молодій дівчині було страшно їхати з дому до практично незнайомого хлопця. Та з іншого боку… яке передчуття переслідувало юне створіння. Вона бажала побачити Тараса, подякувати за ті щирі розмови, що вони часто вели, сидячи за ноутбуком. Колись, хлопець зізнався, що хотів би послухати як Інна грає. Останній дуже хотілося зіграти для нього. Тільки для нього…

- Якщо тобі це важливо, потрібно наважитися, - серйозно промовила жінка.

Інна скинула очі на бабусю, потім перевела погляд на каву, що встигнула охолонути.

- Думаєш, варто? - тихо перепитала вона.

- Тільки якщо це тобі підказує серце, - додала бабуня, - я ж розповіла тобі свою історію. Як я зустріла своє кохання.

Інна кивнула. Історія Жанни Дмитрівни розповідалася у них в родині як красива легенда про кохання. Це сталося, коли юній балерині було сімнадцять. Вона їхала у поїзді, щоб встигнути на черговий виступ. У купе підсів ще один супутник: молодий, вродливий та енергійний юнак, лише на рік старший за талановиту балерину. Слово за слово, молоді люди розговорилися й Жанна розповіла де й коли вона виступатиме.

Того ж вечора серед глядачів, дівчина помітила його. Він прийшов на виступ та цілий вечір милувався, як Жанна виступала. Вона ж… танцювала так, як ще ніколи цього не робила. Коли зала вибухнула оваціями, юні закохані серця знали: вона танцювала для нього, він був єдиним глядачем.

Поверталися на поїзді разом. Коли, уночі, поїзд зупинився у невеликому місті, юнак встав з місця та промовив:

- Мені сходити тут. Зійдеш зі мною?

Кожного разу, коли Жанна пригадувала власну історію, на цьому моменті завжди відчувала сльози на очах. Вона тоді зійшла з ним. Узявши коханого за руку, наважилася піти у ніч. Провела поруч з ним кілька чудових місяців, потім приїхали до Києва, щоб одружитися.

Інна усміхнулася, тому що їй подобалося слухати історію Жанни та Володимира. Те що останній покинув вірну кохану рік тому, онука не стала нагадувати.

- То ж слухай своє серце, - знову повторила жінка, - я ніколи не жалкувала про те, що наважилася зійти з ним з потягу. Наважся й ти.

- Дякую, бабуню, - сказала Інна, - я все обдумаю та прийму рішення.

Повернувшись до своєї кімнати, дівчина побачила повідомлення від Тараса.

«Привіт, Інна. Не хочу підганяти, але дуже прагну почути твою відповідь. Тому що, понад усе, бажав би провести це літо з тобою. Ти не думай… я нічого поганого на увазі не маю. Розумію, що ти їдеш до чужого дому. До мого будиночка на морі. Я дуже хочу показати тобі море. Воно величне та прекрасне… як ти».