Запрошення на море

Інна гуляючи тихими київськими вуличками, зупинилася, із захватом дивлячись на великий каштан. Замилувалася чарівними «свічками», які прикрашали величне дерево. Вони вже потроху відцвітали, щоб перетворитися на майбутні каштани.

Сьогодні перший день літа. Весела та романтична дівчина насолоджувалася кожною хвилиною, які проводила на просторах рідного міста. На літо, поки що, не було жодних планів. Може роботу пошукати? Чи сумлінно працювати над скрипкою? Було б непогано поєднати приємне з корисним, а саме влаштуватися кудись грати. Може у якийсь ресторан?

Доки молода дівчина роздумувала, відчула, що їй наче… чогось не вистачає. Чи когось? Друзів-студентів? Занять зі скрипки? Чи танців, які були тільки вчора?

Раптом дівчина зупинилася, тому що зрозуміла. Їй не вистачало Тараса. Дивлячись на усю цю красу, Інна мимохіть уявляла, що показує місцеві пам’ятки «Молюску».

Це трохи схвилювало юну киянку. Аж ніяк не входило у плани думати про віртуального хлопця, кого навіть на світлині не бачила. Тим паче закохуватися… ну це узагалі дурня.

Дівчина знала багато прикладів, коли її ровесниці знайомилися в Інтернеті. Результати були різними: деякі дівчата знаходили кохання, інші втікали з першого побачення. Пару разів ставалося так, що молоді шукачки пригод ставали жертвами шахраїв. Все як у житті: може пощастити, може не дуже...

Проте, різниця полягала у тому, що усі дівчата знайомилися у цьому ж місті. Тобто зустрітися не було проблемою. Якщо навіть не нічого не вийде, дременути якомога далі від кавалера також не стане проблемою. Але Тарас знаходиться далеко.

Зі слів хлопця виходило, що він проживає у Херсонській області та території курорту Залізний Порт. Їхати туди далеченько, тому надії зустрітися малувато.

Все-таки, життя - дивна штука. Коли таємничий хлопець написав взимку, дівчина відповіла йому просто від нудьги. Потім відповідала з ввічливості. Далі хлопець зацікавив її, Інна не помітила, як почала чекати від нього чергових повідомлень. Тепер мріє про зустріч. Чи не дурна?

Дівчина спробувала відмахнутися від нав’язливих думок. Батьки завжди вчили її бути реалісткою, то ж правильніше відразу викинути подібне з голови. Все одно вони не зустрінуться. Врешті решт, це небезпечно, їхати з дому, невідомо до кого. Крім того, ніхто її нікуди не запрошував.

Інна гуляла до восьмої вечора. Енергія завжди била з дівчини ключем. Відсутність занять та термінових справ дала про себе знати, тому красуня не поспішала додому. Й лише коли затишні сутінки почала огортати місто, запалюючи вогні, вирішила піти на відпочинок. Бабуня, певне, вже приготувала щось смачне, а у соціальних мережах її чекає «Цікавий Молюск».

Останні думки змусили Інну прискорити кроки. Як вона не  вмовляла себе, що це її мало хвилює, проте бажання прочитати чергове повідомлення виявилося сильнішим.

Вдома, перехопивши наспіх, дівчина всілася за ноутбук. У передчутті відкрила повідомлення, щоб прочитати текст від «Молюска».

Яке ж відчула розчарування, коли не побачила нових повідомлень. Здається готова була розплакатися. Потім прийшов страх, що Тарас більше не напише. Може знайшов іншу співрозмовницю? Хто знає тих хлопців з Інтернету.

У відчаї дівчина вже готова була сама написати та «кричати» чому він її забув. Але тут же побачила «користувач набирає повідомлення». Відчула, що неймовірне зраділа, що це найкраще «набирання повідомлення» у її житті.

«Та що це зі мною? Невже закохалася? Яка ж я дурна». Дівчина намагалася гніватися на себе, але замість того, як заворожена спостерігала за тим, як по той бік екрану Тарас продовжує їй писати. Скоріше б дізнатися, що він хоче їй сказати.

«Привіт Інна. Чекав, доки ти з’явишся онлайн. Півтори години за ноутом просидів. Дуже хотів тебе «побачити».

Інна відчула, що червоніє. Він чекав на неї… В глибині серця щось солодко занило й дівчина, не втримавшись, написала:

«Ти так кажеш, наче у нас побачення».

Схаменулася, розумію, що «ляпнула» зайве. Та вже було запізно, повідомлення виявилося відправленим.

Відповідь прийшла одразу: «чому б і ні. Я не проти сходити з тобою на побачення. Якщо бути щирим, то мрію про це з того самого моменту, як ми вперше списалися».

«Яким ти бачиш наше побачення»? - спитала Інна. Дівчина вже не вважала, що поводить себе нестримне. Поставила питання та жадібно очікувала на відповідь.

«Бачу на березі моря. Як ми гуляємо, милуючись хвилями, що тихо б’ються об берег. Стоїть чарівна ніч, небо всипане зорями. Нас тільки троє. Ти, я та море».

Хлопець перестав писати, дівчина також не відповіла одразу. Серце забилося, дихання на якусь мить перервалося. Вона уявила цю картину…

«А потім що»? - написала вона.

«Я тебе обняв… Далі не питай, бо від сорому провалюся крізь підлогу. Я просто хочу пройтися з тобою берегом моря. Ти ж знаєш як це прекрасно. Я про море. Мені статус «прекрасного» ще треба завоювати, а море давно вже це зробило».

Дівчина відповіла не одразу. Думала, чи варто зізнаватися. Для Тараса море було рідним домом, а для неї чимось далеким та, поки що, недосяжним. Прекрасною мрією, яка ще мала здійснитися.

Проте наважилася. Написала: «Тарасе, не знаю. Я про море. Вірю, що воно прекрасне, але в житті його ніколи не бачила. Ніякий Інтернет не замінить справжньої картини».