Глава 8. Річард

— Залишіть нас, — коротко витискаю я слугам, навіть не підводячи очей від розкладених на масивному дубовому столі звітів.

Важкий глухий звук зачинених дверей відсікає будь-який шум із коридору. У кабінеті панує тиша — густа, просочена запахом сургучу, свіжого чорнила та старого оксамиту. Яся стоїть за два кроки від мого столу. Струнка, випростана, у своїй суворій темно-синій сукні Розпорядниці, зі складеними на талії руками. Справжній взірець палацової стриманості.

— Ви викликали мене для затвердження підсумкових відомостей першого етапу, Ваша Величносте? — її голос лунає неймовірно спокійно. Жодного трепету, жодної зірочки в очах. Наче й не було тієї ночі біля фонтана.

— Не зовсім, леді Ясю, — я повільно підводжуся з крісла, обходжу стіл і зупиняюся навпроти неї. Навмисно близько. — Я уважно переглянув записи. І мене дуже цікавить раптовий інтелектуальний прорив принцеси Даніель. Дівчина, яка ще хвилину тому плуталася у власному шлейфі й белькотіла якісь дурниці про долю, раптом видає геніальну схему каскадного розподілу ресурсів.

Яся навіть оком не мигає.

— Принцеса Даніель просто опанувала хвилювання, Ваша Величносте...

— Перестаньте! — перебиваю її, ступивши ще крок уперед. — Я бачив цей рух. Ви підмінили аркуші. Ви витягнули з теки свій власний сувій і підсунули його цій дівчині, а її папірець поклали до своїх паперів. Це були ваші розрахунки, ваша ідея! Навіщо? Навіщо ви це зробили?

Яся піднімає підборіддя. У її карих очах на мить спалахує той самий вогник, який я бачив уночі, але вона миттєво приборкує його.

— Я роблю те, що повинна робити Головна Розпорядниця Відбору, — м'яко, але дивовижно твердо відповідає вона. — Мій обов'язок — зробити так, щоб ви побачили потенціал кожної кандидатки.

— Потенціал? — я аж хмикаю від обурення. — Читати з папірця розумні слова, не розуміючи й половини з них — це потенціал? Вона ж просто капризна дитина!

— Тоді я прошу вас, Ваша Величносте... — Яся вперше за розмову скидає свою сувору маску і дивиться на мене прямо, з якоюсь дивною, майже відчайдушною щирістю. — Зверніть на неї увагу. Придивіться до неї краще. Проведіть із нею більше часу!

— Що? — я просто остовпіваю від такої зухвалості. — Ви просите мене залицятися до дівчини, яка щойно на моїх очах зганьбилася б, якби ви її не виручили?

— Я прошу вас дати їй справжній шанс! — гаряче говорить Яся, роблячи крок мені назустріч. — Як ваша вірна служниця, я насамперед хвилююся за вас і за все королівство. Альтарії потрібна королева. А вам потрібна гідна дружина, яка зможе розділити з вами цей важкий трон! Даніель недосвідчена, так, вона капризна, але поруч із вами, під вашим впливом, вона може розкритися зовсім по-іншому. Просто дайте їй цей шанс, прошу вас. Подивіться на неї без упереджень!

У мене аж подих перехоплює. Вона стоїть так близько, що я відчуваю тонку хвилю її тепла й аромат нічного ясмину. Вона хвилюється за мене? За королівство? І саме тому так наполегливо штовхає мене в обійми тієї жінки?! Всередині спалахує пекуча, гостра суміш люті й азарту.

— Ви хвилюєтеся за мене, Ясю? — тихо питаю я, нахиляючись до самого її обличчя. Вона затамовує подих, зіниці розширюються, а на шиї прискорено б'ється тонка жилка. — Якщо ви так сильно турбуєтеся про моє майбутнє, чому ж ви самі віддаєте свої геніальні ідеї цій ляльці? Чому ви підсовуєте мені чужу фальш замість того, щоб говорити зі мною так, як робили це вчора вночі?

Яся на мить розгублюється. Вона злегка відступає, але швидко повертає собі самоконтроль, знову ховаючись за суворою професійною холоднокровністю.

— Вчора була ніч, Ваша Величносте. А сьогодні — день і мої прямі обов'язки, — твердо вимовляє вона. — Я хочу, щоб мій король знайшов справжнє щастя й гідну партію. Обіцяйте мені придивитися до принцеси Даніель. Для вашого ж блага і для спокою всієї країни. Я бачу дівчат більше, ніж ви. Я знаю, що кажу.

Я важко зітхаю, стискаючи кулаки, щоб стримати бажання торкнутися її щоки в ніжному пориві.

— Ви думаєте, це вона? Даніель зможе врятувати мене і Альтарію? Ви розумієте, що буде, якщо я помилюся знову? — пильно дивлюся в її очі. 

Я міг би навіть подумати, що вона працює на наших ворогів. Даніель настільки манірна і дурненька, що я майже певний в тому, що мій з нею союз приречений. Але в очах Ясі нема ворожості. Трохи тривоги і щось ще, щось, що змушує моє серце завмирати. Якби ж вона була принцесою, цей відбір був би значно простішим. 

Але ні… Я маю обрати одну з восьми і якщо помилюся, моєї магії не вистачить, щоб зупинити вітри, як це було рік тому. 

Леді Амаранта могла стати чудовою королевою. В ній було все: краса, розум, тактовність. Але я не кохав її. І чомусь її не прийняли Боги. Купол посипався з диким скреготом. Вітри захопили західну частину Альтарії. Ми з магами ринулися на кордон. Я, молодий, повний магії, боровся на межі втрати свідомості. Тоді я ще зумів, хоч і витратив чимало своєї життєвої сили. Але цього разу… Від мого вибору залежить дещо більше, ніж моє особисте щастя. Життя моє і тисяч людей. І життя Ясі теж.

— Я не прошу вас одружитися з нею. Я лише прошу, щоб ви звернули свою увагу. І, Ваша Величносте, думаю їй шкодить її нянька. Леді Клер надто авторитарна. Якби позбавити її влади, ви б помітили, що принцеса Даніель геть не така, якою її вам демонструють, — каже вона тихо.

— Добре, леді Ясю, — витискаю крізь зуби. — Якщо моя вірна служниця так наполегливо благає про це заради блага Альтарії... я обіцяю придивитися до леді Даніель уважніше. Але не чекайте від мене захоплення. Я чудово вмію відрізняти діаманти від дешевого скла.

— Дякую, Ваша Величносте, — вона робить бездоганний, холодно-стриманий реверанс. — Ви чините як мудрий правитель.

Вона розвертається й швидко прямує до виходу, навіть не озираючись.

Я дивлюся їй у спину, відчуваючи, як у грудях кипить справжня буря. Ти граєш у якусь свою гру, Ясю. Але як би ти не намагалася відпихнути мене до цих принцес, я докопаюся до правди.