Глава 5. Яся

Гаряче альтарійське повітря обпікає горло з кожним подихом. Воно геть інше, чуже — сухе, просякнуте розпеченим камінням, гострими східними прянощами та цим дивним, терпким металевим присмаком магії, від якого язик зводить, наче від нестиглої терновини.

Я спираюся на мармурові перила у бічній галереї і на секунду заплющую очі. Боже, як же боляче стискається серце... Десь там, за межею світів, раз за разом іде прохолодний вечірній дощ. Там шурхотить затишне листя в саду, пахне свіжозвареною кавою, а головне — там мій Кирило. Мій коханий наречений. Як він там без мене? Чи зрозумів, що зі мною щось не так? Він мав би помітити. Як вона йому все пояснила? Чи він повірив? Думає, що вона — це я і з нею готується до нашого весілля? Ці думки не дають мені спати щоночі, розриваючи душу на шматки.

Але стогнати немає коли. Позаду вже чути гордовитий сміх та шелест важких шовків — це збираються принцеси. Кожна з них дивиться на мене як на порожнє місце, декорацію для свого майбутнього тріумфу. Та найгірше — це король.

Я відчуваю його погляд ще до того, як підводжу голову. Річард стоїть на балконному узвишші, і його важкі, палаючі очі шукають мене серед усього цього натовпу. По шкірі пробігає морозець. Він щось здогадується? Чому він так дивиться, ніби намагається розгледіти під оболонкою суворої Розпорядниці зовсім іншу людину? Я до судоми в пальцях стискаю свій сувій. Завантажена в голову флешка-пам'ять працює бездоганно — я знаю цей світ і його правила краще за місцевих літописців, але цей його погляд... він змушує мене тремтіти від страху викрити себе.

І на додачу — шантаж Клер. Ні, я вже для себе все вирішила. Якщо я мушу витягнути Даніель на трон, я не робитиму це брудними методами. Ніякої отрути, жодних підстав. Мій педагогічний принцип непохитний: треба піднести саму Даніель, навчити її бути королевою, а не топити її суперниць.

Однак, я тут вже кілька днів, але так і не збагнула, як закохати правителя в цю історичну розбалувану особу.

— Леді Ясю, оркестр чекає вашого знаку, — тихо шепоче підлеглий слуга.

— Починаємо, — видихаю я і ступаю до бальної зали.

Перше випробування — «Магічний Етикет». Завдання конкурсанток — танцювати складний, ритмічний альтарійський танець, утримуючи над долонею невагому магічну сферу світла. Куля чутлива до найменшого коливання емоцій. Найменший страх чи збій ритму — і вона просто згасне, залишивши тебе з ганебною дискваліфікацією.

Я стаю біля оркестрової лоджії. Поруч, на високому помості, висікає іскри своєю магічною аурою Річард. Його погляд пече мені між лопатками так, ніби туди приставили розпечене дзеркало. Опануй себе, Ясю! У тебе тут іспит, а не романтичний вечір.

На паркет випливає Лоріана. Вона рухається з такою легкістю, ніби народилася з цим сяючим смарагдовим сяйвом над долонею. Поруч танцює Даніель — її плечі затиснуті, обличчя бліде, а сфера в руці небезпечно пульсує й тьмяніє.

І тут мій погляд чіпляється за колону.

Там, у тіні, стоїть леді Клер. Вона ледь помітно повертає перстень із чорним опалом, і від нього в бік Лоріани повзе тонка, майже непомітна темно-фіолетова змійка магії. Закляття «Тріщини». Клер хоче підірвати сферу Лоріани прямо під час фінального па!

Ні, шановна, на моїх іспитах підстави не проходять!

Я дію на автопілоті. За правилами, Розпорядниця має право регулювати магічний шум за допомогою артефактного кришталевого дзвіночка. Я підхоплюю зі столу срібний дзвіночок, роблю крок уперед і голосно, з відтяжкою вдаряю в нього прямо в момент, коли Клер випускає свій імпульс.

Дзинь!

Чиста звукова хвиля розливається залою, підхоплює темну магію Клер і розбиває її на дрібний, нешкідливий пил. Лоріана навіть не помічає загрози — вона бездоганно здійснює поворот і піднімає сяючу кулю вгору під овації гостей.

Клер за колоною заходиться від безсилої люті, а я спокійно роблю позначку в сувої.

Підсумки випробування невтішні для нашої «команди»: перше місце — Лоріана, друге — Селеста, і лише третє — Даніель.

Щойно король і гості залишають залу, я прямую до бічної гримерки, щоб скласти реквізит. Та не встигаю я запалити свічку, як двері з гуркотом зачиняються, і на мене, ніби розлючена кішка, вилітає Даніель.

— Ти! — верещить вона, підскочивши впритул і тицяючи мені в обличчя тонким пальцем. — Ти мала підставити Лоріану! Ти мала підтасувати оцінки! Я через тебе на ганебному третьому місці! Ти уявляєш, що зі мною і з тобою зробить Клер?!

Всередині мене спалахує той самий праведний гнів, який прокидається у вчителя після п'ятнадцятої істерики розбещеного десятикласника. Я повільно складаю сувій, кладу його на стіл і роблю крок уперед.

— По-перше, принцесо, приберіть пальця від мого обличчя, поки я його не зламала, — мій голос звучить настільки тихим, крижаним металом, що Даніель від несподіванки осідає й робить крок назад. — По-друге, я — Головна Розпорядниця цього відбору, а не ваша служниця, на яку можна верещати.

— Ти безродна сирота! — роззявляє вона рот, але я не даю їй договорити.

— А ви — принцеса, яка не здатна втримати елементарну магічну кулю без підказок! — відрізаю я, нахиляючись до неї й давлячи її суворим поглядом. — Ви хочете корону? Тоді слухайте мене уважно: ми не будемо отруювати чи цькувати ваших суперниць. Ви переможете тільки тоді, коли самі станете варті цього трону! Навчитися тримати спину, опанувати свої емоції і працювати на паркеті — ось ваша єдина дорога вгору. А якщо ви ще раз влаштуєте мені подібну базарну істерику, я особисто перевірю ваші знання за всією суворістю королівського статуту! Зрозуміли мене?

Даніель ковтає повітря, відкриваючи й закриваючи рот, як риба на суші. Вона явно вперше у житті чує подібний тон.

Принцеса перелякано киває, розвертається і, постукуючи підборами, вибігає геть.

Я важко видихаю і спираюся на стіл, відчуваючи, як дрібно тремтять пальці від адреналіну. Так, виховати з цього розбещеного дівчиська справжню королеву буде важче, ніж скласти ЗНО. Але я не здамся.