Глава 19. Яся

Секунди танули, мов віск на гарячому свічнику. За дверима зали фанфари вже відгриміли, а гучний голос королівського герольда оголошував вихід перших учасниць. Мені залишалося не більше трьох хвилин.

Я заскочила за глуху ширму біля куліс, де зберігалися запасні кейси з інструментами розпорядників. Серце калатало об ребра з такою силою, що, глухо б'ючись під тканиною сукні, здавалося, викривало мене на всю залу.

«Думай, Ясю, думай!» — гарячково наказувала я собі.

Я вихопила з кишені артефакт Клер і свій срібний сувій. Прилад миттєво відреагував на близькість темного магічного предмета: на прозорому екрані спалахнули червоні тривожні руни. Він зафіксував усередині гладенького камінчика нестабільне ядро з темного астралу. Клер казала правду — ця штука мала здетонувати від найменшого резонансу з чистою магією, викинувши хмару їдкої сажі та астрального чаду.

Але будь-який артефакт — це лише механізм. А я, як головна розпорядниця, знала їхню будову до найменшого гвинтика.

Із бічної кишені свого поясного набору я дістала крихітний флакончик із нейтралізаційним срібним гелем — засобом, який ми використовували для безпечного транспортування пошкоджених чи нестабільних магічних предметів. Потім за допомогою тонкої голки-екстрактора для калібрування резонаторів пробила мікроскопічну пору у верхній грані глушника й шприцом ввела всередину дві краплі гелю.

Темне ядро всередині кристала миттєво згасло, вкрившись невидимою для ока слюдяною плівкою. Камінь перестав випромінювати огидне тепло й став абсолютно безпечним. Тепер він працював як звичайне прозоре скло — більше не міг вибухнути, але й не міг завадити магічному потоку Ізольди!

Сховавши флакон, я глибоко видихнула, витерла спітнілі долоні й, зібравши рештки витримки, вийшла на сцену.

Я крокувала із підкреслено діловим виглядом, тримаючи сувій напоготові. На верхньому балконі, серед пишно вбраних аристократів, я шкірою відчула на собі нещадний, уважний погляд Клер. Вона стежила за кожним моїм рухом.

Підійшовши до оксамитового столика принцеси Ізольди, я удавано заклопотано нахилилася над резонатором.

— Перевірка стабільності екрана перед виступом, — тихо й спокійно мовила вартовому, який стояв поруч.

Спиною заслоняючи столик від глядацьких лож, я спритним рухом пальців зняла з підставки справжній кристал Ізольди й поклала на його місце нейтралізовану «пустушку» Клер. Збоку це виглядало так, ніби я просто поправила розташування артефакту й перевірила міцність кованих лілей на ніжці.

Зробивши швидку позначку в сувої, я відступила в затінок залаштунків. Справу було зроблено. Тепер залишалося найважче — чекати.

— Принцеса Ізольда з Роду Кришталевих Водоспадів! — урочисто вигукнув герольд.

На сцену повільними, тремтливими кроками вийшла Ізольда. Вона була вдягнена у невагому блідо-блакитну сукню, а її плечі дрібно тремтіли від хвилювання. Дівчина боязко озирнулася на трибуни, де в центрі, на високому золоченому троні, сидів Річард.

Король був зосереджений і суворий. Його золотисті очі повільно сканували залу, і на коротку мить його погляд перетнувся з моїм у затінку куліс. У цьому погляді спалахнуло щось гостре, здогадливе, ніби він відчув мою внутрішню напругу. Але я змусила себе застигнути кам'яною статуєю.

Ізольда підійшла до столика, склала перед грудьми тремтячі долоні й заплющила очі.

З її вуст вирвалася перша нота — чиста, пронизлива, подібна до дзвону кришталевого келиха. Дівчина торкнулася кінчиками пальців підміненого кристала.

Я мимовільно затамувала подих. На балконі Клер подалася вперед, міцно стиснувши мережива своєї сукні й очікуючи на брудний спалах та ганебний вибух.

Але вибуху не сталося.

Нейтралізований камінь пропустив чистий голосовий потік Ізольди крізь себе, мов звичайна лінза. Її магія, позбавлена будь-яких перешкод, виплеснулася в повітря зали засліплювальною срібною хвилею.

Чистий спів принцеси підхопив магічний резонанс. Повітря у Великій Залі миттєво прохолонуло. На стінах, на важких оксамитових портьєрах і навіть на підставці під кристалом на очах у враженої публіки почали розквітати дивовижні, мереживні квіти з прозорого магічного інію. По залі прокотилася хвиля захоплених вигуків.

Виступ Ізольди був не просто урятований — він став справжнім тріумфом витонченості й краси!

Члени Ради магів схвально закивали головами, занотовуючи щось у свої сувої. Річард трохи подався вперед і ледь помітно, але тепло усміхнувся, аплодуючи принцесі. Ізольда, осяяна щастям і полегшенням, зробила глибокий реверанс і під гучні овації зали покрокувала за лаштунки.

Я зазирнула на верхній балкон. Обличчя Клер перекрутила люта гримаса. Вона перевела погляд, що палав від гніву, на мене, стискаючи кулаки так, що затріщали шовкові рукавички.

Я лише ледь помітно знизала плечима, показуючи їй беззвучним жестом: «Я зробила все, як ви казали. Камінь був на місці». Нехай тепер думає, що її диверсійний артефакт виявився бракованим або що сила магії Ізольди виявилася потужнішою за її темні чари.

Проте, повертаючись, щоб підготувати реквізит для наступної учасниці, я знову відчула на собі важкий погляд.

На мене дивився Річард. Його уважні золотисті очі трохи звузилися. Він повільно перевів погляд з лютої Клер на балконі на мене, біля куліс, і на його обличчі промайнуло чітке усвідомлення: тут відбулася таємна гра, і саме я була її головним сценаристом.

Серце знову важко впало в грудях. Я виграла цей раунд проти Клер, але королівська увага Річарда ставала дедалі небезпечнішою.