Глава 18. Яся

Після розмови з Клер я поверталася до своїх покоїв, мов крізь гнітючий холодний туман. Ноги здавалися ватяними, серце шалено калатало десь у горлі, а скроні все ще пекло від підступного імпульсу темного кристала. Заледве ступивши за поріг своєї кімнати, я із силою зачинила важкі двері, повернула засув, притулилася до дерева спиною й повільно сповзла на м'який килим, ховаючи палаюче обличчя в долонях.

Мені потрібно було хоч на декілька хвилин опанувати себе. Зібрати докупи всі ті розтріпані, суперечливі почуття, що спалахнули в лісі й остаточно заплуталися біля ліжка Лоріани.

Турбота Річарда... Його відчайдушний, божевільний стрибок у хащу назустріч монстрам ради мого порятунку, гарячий, засліплювальний спалах його магії від одного мого тремтливого дотику — усе це п'янило й лякало водночас. Ті кілька секунд, коли довкола вирувало вогняне сяйво, він дивився на мене так, ніби я була єдиною дівчиною в усьому королівстві, єдиним сенсом його життя. Але ж наступної миті, під поглядами варти й цілителів, він знову одягав бездоганну маску монарха і з тією ж королівською вишуканістю й стриманою ніжністю тримав за руку поранену принцесу...

«Зупинися, Ясю, — наказала я собі, роблячи глибокий, судомний вдих і заплющуючи очі. — Не смій піддаватися ілюзіям. Ти — просто розпорядниця. Ти тут чужинка з іншого світу, яка намагається вижити. І ти міцно сидиш на гачку в Клер».

Думки про Річарда довелося насильно, з болем заштовхати в найвіддаленіший куток свідомості, адже часу на слабкість доля мені не залишила.

Вже наступного ранку палацові коридори знову здригнулися від тривожного шелесту шовкових суконь, тупоту ніг слуг та нервових, схиблених шепотів. Помічники розпорядника розносили претенденткам золочені сувої з викришталеними королівськими печатками, оголошуючи початок нового випробування.

П'ятий етап Відбору мав урочисту й загрозливу назву — «Магічна артефакторія та талантометрія».

Суть цього туру була надзвичайно видовищною, але водночас підступною до крайності: кожна з дівчат мала у Великій Залі Артефактів перед королівською родиною, суворими членами Ради магів та найвпливовішими гостями королівства розкрити свій унікальний магічний дар або продемонструвати володіння складним родовим артефактом. Це була не просто демонстрація чистої сили чи красивих чарів .Це був жорстокий іспит на самоконтроль, витонченість, філігранне володіння резервом та вміння триматися на публіці під сотнями оцінювальних поглядів.

За годину до початку я вже стояла за лаштунками Великої Зали Артефактів. Навколо панував контрольований хаос: слуги розставляли захисні магічні екрани, асистенти перевіряли цілісність ритуальних столів, а повітря було настільки насичене озоном і статичною електрикою від налаштовуваних приладів, що волоски на руках ставали дибом. Я гарячково звіряла списки реквізиту, намагаючись переконатися, що кожна дрібниця стоїть на своєму місці. Усе мало пройти ідеально.

Проте саме в той момент, коли я переглядала оксамитовий столик із підготовленими для учасниць індивідуальними резонаторами, повз мене ледь чутно шурхнула важка темна сукня. Повітря біля мене отруїв знайомий, важкий аромат лілій та гіркого мигдалю.

— Твоє завдання на сьогодні. — пролунав над самим моїм вухом отруйний, стишений до шелесту голос Клер. Вона вдавала, ніби просто розглядає шитво на важкому гобелені поруч зі мною, але її постать випромінювала крижану загрозу. — Бачиш той прозорий сріблястий кристал на підставці, прикрашеній кованими лілеями? Це особистий резонатор принцеси Ізольди. Вона збирається продемонструвати свій рідкісний талант кришталевого співу й викликати за його допомогою магічний іній.

— Що ви надумали цього разу? — заціпеніла я, з силою стискаючи в руках дерев'яну дощечку й навіть не повертаючи голови в її бік.

— Ти непомітно підміниш його ось цим, — Клер спритним, майже невловимим рухом ковзнула пальцями в глибоку кишеню мого фартуха, опустивши туди гладенький, але загрозливо теплий, важкий камінчик. — Це сліпий глушник із домішкою темного попелу. Коли Ізольда торкнеться його й спробує спрямувати свій магічний голос, кристал поглине її потік, розжариться і вибухне дрібною, смердючою сажею просто їй в обличчя. Це буде ганебний, брудний провал. Вона остаточно зганьбиться перед королем і Радою, а її шанси на завоювання корони будуть знищені назавжди. Зроби це до початку випробування, Ясю. І пам'ятай: я спостерігатиму за кожним твоїм кроком із балкона.

Клер відступила на крок, граційно поправила мереживну манжету й зникла серед розкішно вбраних гостей, залишивши мене з холодом у грудях.

Я обережно занурила руку в кишеню й намацала глушник. Він був огидно теплим, наче пульсував чимось отруйним. Підставити лагідну, сором'язливу Ізольду? Дівчину, яка нікому в житті не заподіяла шкоди, яка щиро хвилювалася за кожну пташку в палацовому саду й зараз з острахом чекала свого виходу? Змусити її пережити приниження й жах перед усім двором лише для того, щоб амбітна підопічна Клер — Даніель — виглядала вигідніше?

Ні. Я не могла так вчинити. Моя совість просто відмовила б працювати, а власна самоповага остаточно розсипалася б на порох.

Але й просто ігнорувати наказ Клер я не мала жодного права. Якщо Ізольда виступить успішно з рідним кристалом, Клер миттєво зрозуміє, що я знову зрадила її, і втілить свої найстрашніші погрози: викриє мене перед королем або просто знищить.

Земля тікала з-під ніг. Мені була життєво необхідна лазівка. Хитрий, філігранний хід, який дозволив би й перед Клер відзвітувати про нібито виконану роботу, і врятувати виступ Ізольди, не викликавши при цьому найменших підозр у королівської варти чи самого Річарда.

Час стрімко спливав. За дверима зали вже залунали урочисті фанфари, оголошуючи вхід монарха. До виходу першої принцеси залишалися лічені хвилини.