Глава 17. Яся

Гіркий аромат цілющих трав у лазареті здавався мені задушливим і отруйним. Я сиділа біля глибокої віконної ніші, стискаючи долонями прохолодну порцелянову чашку з відваром, і намагалася дихати рівно. Але найбільшого болю завдавав не запах мазі і не втома в тілі, а сцена біля ліжка Лоріани.

Річард сидів поруч із нею. Його широкі плечі були напружені, але в кожному русі, у кожному тихому слові простежувалася стримана, вишколена королівська турбота. Він тримав її тендітну долоню у своїх пальцях, а Лоріана (бліда, але з ніжним рум'янцем на щоках) дивилася на нього з такою надією й захопленням, наче він був її єдиним спасителем. Вони знаходили спільну мову легко, природно, мов справжній монарх і його майбутня королева. Ідеальна пара для королівського двору.

Коли Річард нарешті підвівся й повернувся до мене, його обличчя миттєво згасло, перетворившись на непроникну маску.

— Ви цілі, Ясю? — його голос пролунав сухо, підкреслено стримано, без найменшого натяку на той гарячий вихор, що вирував між нами в лісі. — Відпочивайте. Вартовий супроводжуватиме вас до ваших покоїв.

Річард лише коротко кивнув на прощання й вийшов, навіть не дочекавшись моєї відповіді.

Усередині все тужливо й болісно стиснулося. Я сама побудувала цю стіну.Сама лише вчора розповіла йому про вигаданого нареченого.Але бачити, як він із такою байдужою легкістю крокує геть, було майже нестерпно. Право ж, краще б він гнівався, ніж обдаровував цим вишколеним, службовим холодом.

Проте туга швидко поступилася місцем пекучій люті. Усе це: поранена Лоріана, перелякана Аеліта, дикий ризик для мого власного життя — було справою рук однієї конкретної особи.

Залишивши лазарет, щойно цілителі дозволили мені піти, я вирушила не до себе. Я знала, де знайти леді Клер. Вона чекала в напівтемній галереї східного крила, удавано розглядаючи старовинні гобелени й вичікуючи новин.

— Ви збожеволіли! — тихо, але з лютим шипінням випалила я, ступивши у тінь колон і змушуючи її різко розвернутися. — Ви зруйнували магічний купол! Ви натравили на дівчат астральних потвор! Лоріана поранена, вона могла загинути! Ви хоч розумієте, що скоїли?!

Клер навіть не здригнулася. На її вустах розквітла отруйна, зверхня посмішка. Вона повільно склала мереживне віяло й ступила до мене впритул. У її очах спалахнув холодний, жорстокий вогонь.

— Не смій підвищувати на мене голос, дівчисько, — просичала вона, і в той самий момент її пальці стиснули прихований у складках сукні темний кристал.

По повітрю прокотилася коротка, але болісна хвиля: новий сигнальний імпульс. Я відчула, як у скронях відгукнувся важкий, пекучий тиск, мов гострий укол струму.

— Ти робиш усе неправильно, Ясю, — тихо, але вагомо викарбувала Клер, надсилаючи крізь кристал черговий наказ і погрозу. 

— Ти мала розчистити шлях для Даніель Адже я її покровителька й не терпітиму поразки! А замість цього ти кинулася грати в героїню й ризикнула всім заради її суперниць. Я вкрай незадоволена твоєю роботою. Якщо ти негайно не перестанеш пхати свій ніс у мої задуми, й не змусиш короля остаточно розчаруватися в усіх та обрати Даніель, ти поплатишся першою. І твій маленький секрет стане відомим усім.

Вона різко розвернулася, шурхотячи важким шовком вишневої сукні, й зникла в глибині галереї, залишивши мене сам на сам із гнітючим страхом.

Я притулилася спиною до холодної кам'яної колони, намагаючись вгамувати тремтіння в руках.

Відбір із кожним днем ставав дедалі небезпечнішим. Клер втрачала залишки глузду й була готова йти по трупах заради своєї підопічної. Але найстрашніше було інше: попри весь удаваний холод Річарда, попри його підкреслену стриманість біля Лоріани, я відчувала, як його погляд спалахує з кожним разом усе сильнішим, дедалі більшим зацікавленням. Його хвилювання за мене в лісі більше неможливо було приховати за королівськими масками.

Гра на два фронти: між шантажем Клер та цим небезпечним, палаючим зацікавленням монарха — ось-ось мала розірвати мене на шматки.