Глава 16. Річард

Четвертий тур Відбору зупинили миттєво. Наказ про скасування випробування лунав над мисливським полем під тривожний передзвін палацових дзвонів. Поранену Лоріану цілителі обережно поклали на ноші.А Ясю, яка ледве трималася на ногах від перенесеного шоку, під конвоєм варти відправили до лазарету для огляду.

Я ж повернувся в палац,до свого кабінету.

Зачинивши важкі дубові двері, я довго міряв кроками кімнату, щоразу зупиняючись біля високого вікна. У голові панував хаос.Але найдужче мене турбувало не руйнування захисного купола, а те що сталося в лісі між мною та Ясею.

Я знову й знову згадував ту мить: темна астральна отрута притискала мій вогонь, меч гаснув, і раптом... гарячий, тремтливий дотик її пальців до мого плеча. У ту саму мить моя магія, що розпадалася на іскри, спалахнула з силою, якої я не відчував за все життя. Вона не просто повернулася :вона помножилася, стала чистою, сліпучою й слухняною.

«Чому?» — це запитання пекло зсередини.

Я підійшов до книжкової шафи, вихопив фоліант із прадавньої магічної аналітики й гарячково прогортав сторінки. Відповідь мусила бути логічною. Жодних чудес, жодної містики.

І я її знайшов.

Рідкісний, майже втрачений у нашому світі дар : емпатійний каталізатор. У деяких людей із прихованою або слабкою магічною жилою трапляється особлива аура. Вони виступають своеєрідним провідником або заспокійливим екраном для стихійників. Коли стихійний маг перебуває на межі виснаження чи під тиском чужорідних чарів, такий емпат одним дотиком здатний зняти ментальний блок, стабілізувати потік і розкрити резерви.

Я полегшено й важко видихнув, загортаючи фоліант.

Ось і все пояснення. Жодного «особливого зв'язку», про який на мить зрадницьки подумало серце. Жодної долі чи магічного тяжіння між королем і звичайною дівчиною. Вона просто володіє рідкісним емпатійним даром, про який сама, можливо, й не здогадується. А її серце належить іншому чоловікові. Мені варто викинути з голови будь-які дурні ілюзії й пам'ятати, хто я та які обов'язки лежать на моїх плечах.

Мої роздуми перервав стукіт у двері. До кабінету увійшов капітан варти з похмурим обличчям.

— Ваша Величносте, розслідування розпочато, — відрапортував він. — Заклятий купол четвертого сектора було зруйновано цілеспрямованим, дуже точним точковим ударом. Це не випадковий збій. Хтось свідомо саботує Відбір і створює смертельну загрозу для принцес.

— Ви знайшли сліди виконавця? — суворо запитав я.

— На жаль, ні. Злочинець використав астральний розсіювач. Чари виплеснули з боку глядацьких лож, але джерело розчинилося в повітрі. Ми допитуємо слуг та варту, але поки жодних прямих доказів проти когось із гостей чи придворних немає.

Я стиснув кулаки. Хтось постійно діє в тіні: спочатку панікадило, потім підкинутий фокус із Селестою, тепер монстри в лісі. Хтось методично усуває суперниць. Я підозрював кількох людей, зокрема леді Клер, яка стояла на краю балкона під час нападу, але без прямих доказів я не міг висунути звинувачення впливовому роду.

— Посильте охорону вдвічі, — віддав я наказ. — Жодна муха не повинна пролетіти повз варту.

Не встиг капітан вийти, як двері знову відчинилися, і герольд оголосив про прибуття посла Королівства Оукхейвена — батьківщини пораненої Лоріани.

Посол увійшов до кабінету розлючений, червоний від гніву, витираючи піт із чола шовковою хусткою.

— Ваша Величносте! — з порога вигукнув він, навіть забувши про низький уклін. — Це нечувано! Мої володарі відправили принцесу Лоріану на Відбір нареченої, а не на бійню! Її ледве не роздерли лісові потвори!

— Я особисто втрутився і ліквідував загрозу, вельмишановний посол, — спокійно, але твердо відповів я. — Принцесі надають найкращу медичну допомогу.

— Цього замало! — гарячкував посол. — Мої володарі надіслали чітку й беззаперечну вимогу: якщо принцеса Лоріана ще хоч раз опиниться в небезпеці, її негайно відкличуть із Відбору, а наші дипломатичні та торговельні угоди будуть розірвані! Ми не дозволимо ризикувати життям спадкоємиці!

— Я гарантую безпеку леді Лоріани та інших принцес, — викарбував я кожне слово. — Винуватців саботажу буде знайдено й покарано. Передайте мої найщиріші запевнення її батькам.

Після важкої, виснажливої аудієнції, яка ледве не закінчилася дипломатичним скандалом, я нарешті зміг залишити кабінет. Обов'язок правителя й монарха вимагав від мене негайно відвідати лазарет.

Прохолодні коридори палацової лікарні зустріли мене важким ароматом сушеної м'яти, шавлії та цілющих мазей.

Увійшовши до просторої, світлої палати, мої очі інстинктивно шукали одну-єдину постать. Яся сиділа біля вікна на невеликій канапі, тримаючи в руках чашку з гарячим відваром. Вона була блідою, але неушкодженою. Цілителі вже оглянули її й запевнили, що вона просто виснажена. Від усвідомлення що з нею все гаразд- в моїх грудях нарешті послабшав зашморг тривоги, хоч я змусив себе зберегти непроникний вираз обличчя.

Яся лише на мить звела на мене погляд :холодний, стриманий, відсторонений, і знову опустила очі до своєї чашки, зводячи між нами ту саму глуху стіну.

Опанувши почуття, я повернувся до ліжка Лоріани. Вона лежала під шовковою ковдрою, дуже бліда, із перев'язаним стегном. Поруч тихо сиділа Аеліта, підтримуючи подругу.

Я підійшов ближче й опустився на стілець біля ліжка Лоріани. Як король і як чоловік, за чию увагу змагалися ці дівчата, я мусив виявити турботу й повагу до принцеси, яка постраждала на моїй землі.

— Як ви почуваєтеся, леді Лоріано? — тихо й м'яко запитав я, беручи її тендітну, холодну долоню у свої пальці.

— Дякую, Ваша Величносте... — слабко всміхнулася Лоріана, а в її очах заблищали сльози. — Цілителі кажуть, що отруту нейтралізовано. Але якби не ви... я б загинула.

— Ви виявили велику хоробрість, — відповів я, злегка стискаючи її пальці. — Я особисто стежу за розслідуванням. Обіцяю вам, що ви в безпеці, і винуватці дадуть відповідь за цей злочин. Заспокойтеся й відновлюйте сили.