Глава 11. Каель Мортем

Ця так звана Розпорядниця кісткою стоїть у моєму горлі.

Я спостерігав за Відбором від першої хвилини. Я бачив, як Камінь Сумісності спалахнув божевільними ста відсотками, коли ця безрідна невдаха торкнулася руки короля. Я чув лепетання старого Олівера про «магічний резонанс та перевантаження артефакту», але мене не дурять пишномовні казки. Я тридцять років служу короні Альтарії й знаю: магія такого рівня не помиляється.

Леді Яся — отруйна вискочка. Вона плете свої павутини прямо під носом у короля. У Дзеркальному лабіринті вона підігравала Даніель — я помітив той легкий імпульс вітру, хоч король і зробив вигляд, ніби нічого не сталося. Річард засліплений. Він дивиться на неї так, ніби вона — єдина жінка в усьому замку, ігноруючи найроддовитіших принцес континенту.

Якщо так піде й далі, вона зіпсує Відбір.Підведе під загрозу древнє закляття замку й зведе нанівець усі мої плани щодо династичного союзу.

Сьогодні час покласти цьому край.

Я повільно ступаю похмурим коридором східного крила, коли варта вже розійшлася на зміну вартових. Мої кроки безшумні. У правій кишені манто лежить важкий, загорнутий у чорний оксамит предмет — «Дзеркало Оку».Заборонений астральний артефакт, здатний зчитувати та передавати королівські закляття за межі Альтарії. Шпигунський прилад найвищого класу. За володіння ним у нашому королівстві передбачена лише одна міра покарання — підземелля й страта через спалення аури.

Двері покоїв Розпорядниці замкнені на простий магічний засув. Для мага мого рівня це дитяча забавка. Кілька шепопотінь — і засув м'яко поступається.

У її кімнаті панує бездоганний порядок: сувої з кошторисами, сухі квіти, скромна сукня на вішалці. Жодного розкошу. Чистенька, старанна служниця.

Я підходжу до масивного дубового комода, висуваю нижню шухляду з постільною білизною й глибше, під шовкові простирадла, ховаю чорний оксамитовий згорток.

— Подивимося, як ти заспіваєш перед Вищою Радою, леді Ясю, — тихо всміхаюся про себе й так само безшумно залишаю покої.

За годину замок здригається від брязкоту зброї.

Я особисто веду за собою загін королівської варти та двох слідчих Вищої Ради. Дівчата-принцеси визирають зі своїх покоїв, злякано перешіптуючись. Я бачу, як з-за різьбленої колони спостерігає леді Клер — її обличчя виражає холодне зацікавлення.

Я важко ударяю кулаком у двері Ясі:

— Відчиніть! Іменем Вищої Ради Альтарії!

Двері відчиняються. На порозі стоїть Яся. Вона вже перевдяглася в домашню сукню, її волосся розпущене по плечах, а в очах миготить страх і нерозуміння.

— Раднику Каель? Що відбувається? — її голос намагається звучати суворо, але я чую тремтіння.

— Нам надійшов анонімний сигнал про наявність у ваших покоях засобів державної зради та шпигунства Розпоряднице, — карбую я кожне слово, аби чули всі принцеси в коридорі. — Обшукати кімнату!

— Що?! Ви не маєте права! — вигукує вона, роблячи крок назад, але гвардійці вже безжально вдерлися всередину, перевертаючи сувої, стільці й скрині.

Я прямую до комода. Висуваю нижню шухляду, занурюю руку в білизну й під спалахи факелів витягую чорний згорток. Розгортаю оксамит — темно-срібне «Дзеркало Оку» злісно мерехтить фіолетовим світлом.

— Що це, леді Ясю? — запитую з торжеством у голосі, підносячи артефакт. — Заборонений шпигунський прилад! Ви передавали секрети Відбору ворогам за межі замку!

Яся блідне настільки, що здається, ось-ось знепритомніє.

— Я... я вперше це бачу! Присягаюся! Мені це підкинули!

— Казки розповісте катам у підземеллі, — відрізаю я й роблю знак гвардійцям. — Взяти її! У кайдани!

Гвардійці хапають дівчину за тендітні зап'ястя. Вона намагається вирватися, але сили нерівні. Я вже смакую свою перемогу, як раптом коридором розноситься важкий, гримовий крок, від якого стихає навіть шепіт принцес.

— ВІДПУСТІТЬ ЇЇ!

Натовп розступається. До покоїв швидким, загрозливим кроком входить король Річард. Його обличчя схоже на холодну кригу.А золота магія довкола його плечей вирує так сильно, що смолоскипи на стінах починають блимати й згасати.

Він стає прямо між мною й Ясею, закриваючи дівчину своїми широкими плечима. Його погляд упирається в мене, мов розпечений спис.

— Що тут відбувається, Каелю? — його голос звучить тихіше ніж зазвичай, але в цьому тихому тоні чути смертельний вирок.

— Ваша Величносте! — я випростовую спину й простягаю артефакт. — Ми виявили в покоях вашої Розпорядниці «Дзеркало Оку»! Вона — шпигунка! Вона загрожує безпеці престолу! За законом Альтарії її негайно слід ув'язнити!

Річард навіть не дивиться на артефакт. Він поволі переводить погляд на бліду Ясю, яка дивиться на нього з сумішшю розпачу й надії, а потім знову кидає погляд на мене. На його вустах з'являється холодна, зверхня посмішка.

— Ви запізнилися з викриттям, раднику, — спокійно вимовляє король, і ці слова падають у тишу коридору, як важке каміння. — Це «Дзеркало Оку» в покої леді Ясі наказав принести я особисто.

У коридорі лунає шоковане зітхання принцес. Я застигаю, не вірячи власним вухам:

— Що... Ваша Величносте?

— Я особисто передав цей артефакт Розпорядниці два дні тому, — заявляє Річард, голосно й чітко, щоб чули всі присутні. — Це була секретна перевірка пильності нашої палацової варти та слідчих. Я хотів перевірити, як швидко ви виявите заборонену магію в стінах замку. Ви впоралися, Каелю. А тепер — геть із її покоїв. Усі.

Я стою в повному ступорі. Зрада? Брехня? Король публічно покриває служницю, вигадуючи нісенітниці про «секретну перевірку»!

— Але, Ваша Величносте... — намагаюся заперечити я, відчуваючи, як палає моє обличчя від сорому й люті.

— Я сказав — ГЕТЬ! — гаркає Річард так, що з стелі сиплеться кам'яний пил.

Гвардійці негайно випускають руки Ясі й квапливо задкують із кімнати. Я змушений вклонитися, зціпивши зуби від безсилого гніву, і теж вийти геть.