Глава 10. Річард

Велика бальна зала сяє тисячами чарівних вогнів. Кришталеві люстри відбиваються у дзеркальних стінах, а повітря просякнуте ароматами важких парфумів, солодощів та легкої, дражливої магії. Навколо мене вирує строкатий натовп. Третє випробування відбору — Бал Масок. Кожна принцеса приховала обличчя під магічним флером однаковісіньких сріблястих масок, сподіваючись, що саме її розпізнає моє серце.

Але моє серце мовчить. Магія в жилах знову метається, мов дикий звір у тісній клітці, і цей фальшивий блиск викликає в мене лише глухе роздратування. Жіночий сміх, витончені віяла, награні погляди — усе це здається мені суцільною, остогидлою декорацією.

Я роблю крок крізь натовп, збираючись вислизнути на балкон, як раптом мій погляд чіпляється за постать біля мармурової колони.

Вона також у масці та витонченій вечірній сукні, що зливається із загальним маскарадом, але тримається зовсім інакше. Не шукає моєї уваги, не вигинає граційно шию. Вона напружено спостерігає за гостями, віддаючи тихі вказівки служницям.

Дивне, непереборне тяжіння штовхає мене вперед. Я підходжу до неї зі спини. Зачарований флер маски має приховувати сутність, але моє тіло реагує раніше, ніж розум.

— Дозвольте цей танець, леді? — тихо кажу я, простягаючи руку.

Вона здригається, повільно повертається до мене і на мить завмирає. Її темно-горіхові очі за розрізами маски розширюються від несподіванки. Вона намагається відкрити рот, щоб щось заперечити, але я не даю їй часу. М'яко, проте впевнено беру її тендітну долоню у свою.

І в ту ж секунду, коли наші пальці торкаються, по моїх венах прокочується хвиля дивовижного спокою. Моя штормова магія, що вирувала в жилах, миттєво втихає, поступаючись місцем глибокому, солодкому теплу.

Я всміхаюся. Цей дотик я не сплутаю ні з чим у світі.

— Яся... — шепочу я, виводячи її на центр зали під звуки урочистого вальсу.

— Ваша Величносте, це помилка, — швидко й стривожено шепоче вона, намагаючись зберегти дистанцію, поки ми плавно входимо у ритм музики. — Ви мали запросити одну з конкурсанток... Я лише керую організацією балу!

— Маскарад на те й маскарад, щоб припускатися помилок, — відповідаю я, міцніше стискаючи її тонку талію та притягуючи трохи ближче. Повітря між нами миттєво спалахує електричним струмом. — Ви можете ховати обличчя за чарівною маскою, Розпоряднице, але від моєї магії вам не сховатися. Вона впізнає вас із тисячі.

— Це лише магія балу і збіг обставин, володарю, — Яся відводить погляд, але я відчуваю, як тремтить її рука у моїй долоні. — Не варто плутати обов'язок із випадковістю. Ваша доля — серед високих принцес.

— Ви справді вважаєте це випадковістю? — я злегка нахиляюся, змушуючи її подивитися на мене. — Спробуйте глянути мені в очі й повторити це ще раз. Моя сила роками розривала мене на шматки, а поруч із вами вона втихає. Ви гадаєте, я можу просто заплющити на це очі?

— Ви мусите, Річарде... — її голос на мить здригається, і вона мимоволі називає мене на ім'я, від чого моє серце прискорює ритм. — Королю потрібна правильна обраниця, чия магія зміцнить Купол Альтарії. А не ілюзії, які зникнуть разом із цим маскарадом.

— Мені потрібна жiнка, поруч із якою я не божеволію! — тихіше, але з пекучою пристрастю відказую я. — Чому ви так запекло опираєтеся тому, що відбувається між нами? Навіщо зводите ці стіни?

— Тому що є речі, вищі за наші бажання, — з болем відповідає вона, і в її тоні чується така важкість, ніби вона тримає на плечах увесь світ. — Деякі межі переступати небезпечно. Для нас обох.

— А якщо я готовий ризикнути? — наполягаю я, стискаючи її пальці.

Ми кружляємо у вирі вальсу, і світ навколо просто зникає. Натовп, конкурсантки, обов'язки — усе стає неважливим. Є лише її прискорене дихання, трепет її тіла в моїх руках і ця божевільна, розкрита пристрасть, від якої в мене паморочиться голова. За маскою не видно всіх її емоцій, але її губи злегка тремтять, і мені хочеться зірвати цю шовкову маску й поцілувати її просто тут, на очах у всієї знаті.

Та раптом, коли величний годинник вежі починає відбивати перші удари півночі, Яся наче перетворюється на лід. Її тіло розпачливо напружується, і в її русі з'являється якась дика, гарячкова рішучість.

— Пробачте... — ледь чутно виривається з її вуст.

Перш ніж я встигаю зрозуміти, що сталося й чому вона раптом так злякалася, Яся робить різкий, неймовірно граційний розворот у танку. Вона спритно вислизає з моїх обіймів і водночас легко штовхає в мої руки іншу дівчину у схожій сукні, яка опиняється поруч із нами у вирі вальсу.

Останній, дванадцятий удар годинника лунає над залою. Музика стихає. Рівно опівночі під склепінням спалахує магічна омела, заливаючи нас яскравим, сріблястим сяйвом.

Я завмираю, знявши маску й розгублено дивлячись на дівчину у своїх обіймах. Вона також скидає маску — це Даніель. Вона розпливається в переможній, звабливій посмішці й притискається до мене.

— Ритуальний поцілунок! Поцілунок під омелою для майбутньої королеви! — вибухає вигуками й аплодисментами весь бальний зал.

Мій внутрішній вогонь знову закипає люттю й диким нерозумінням. Чому вона втекла? Навіщо підставила замість себе Даніель?!

Я гарячково озираюся довкола, шукаючи очима єдину дівчину, яка мені потрібна.

Я знаходжу її біля дальньої колонади на краю зали. Вона стоїть у напівтемряві, самотня й наче знерухомлена. Її обличчя приховане сріблястою маскою, але я бачу, як її тремтяча тонка ручка на мить піднімається й тишком витирає з-під краю маски самотню сльозу, що впала на щоку. Вона робить це так розпачливо й непомітно для інших, що в моїх грудах усе стискається від гострого болю.

Натовп довкола реве, вимагаючи дотримання давнього звичаю. Етикет і закони Альтарії зв'язують мене по руках і ногах. Під збуджені овації гостей я змушений нахилитися й торкнутися вустами губ Даніель, але в цей момент я відчуваю лише гіркоту й глуху, руйнівну лють, спостерігаючи, як моя Розпорядниця повільно розвертається й зникає в темряві коридору.