Глава 9. Яся

Після нічної зустрічі в оранжереї я досі не можу зібрати думки докупи. Відлуння гарячих дотиків Річарда пече шкіру, а його слова тріпочуть у грудях тривожним, небезпечним вогнем. Але солодкі ілюзії розбиваються на друзки вже наступного ранку. У мої покої без стуку вривається особиста служниця леді Клер і крижаним тоном вимагає негайно з'явитися до її господині.

Коридори замку здаються довгою, задушливою пасткою, де навіть повітря просякнуте передчуттям лиха. Коли я ступаю через поріг розкішно прибраної вітальні Клер, важкі дубові двері за моєю спиною замикаються з тихим, загрозливим клацанням.

Клер стоїть біля каміна. У її доглянутих пальцях — кришталевий келих із темно-червоним вином, а на вишуканому обличчі застигла маска нестримної люті. Вона повільно повертається до мене, і її погляд коле гостріше за гостріі леза.

— Ти забула, з ким граєш, дівчисько, — її голос лунає тихим, смертоносним сичанням. — Ти мала змусити Аеліту вибути! Ти мала підтасувати випробування так, щоб Даніель опинилася в центрі уваги Річарда! А натомість що я бачу? Ти рятуєш цю принцеску Аеліту і граєш у благородство!

— Я виконую свої обов'язки Розпорядниці, леді Клер. Я вже казала: я проти таких методів, — я намагаюся тримати голос рівним, хоч усередині все стискається від крижаного страху. — Якщо я діятиму надто грубо, король щось запідозрить. Річард далеко не дурень.

— Не смій називати його на ім'я! — Клер із брязкотом ставить келих на мармуровий стіл. Багряна рідина виплескується через край, мов краплі свіжої крові. — Ти гадаєш, я не бачу, як ти на нього дивишся? Гадаєш, він обере тебе, сироту без роду і племені, служницю? Це не казка, а ти не бісова Попелюшка! Ти вирішила, що зможеш обвести мене довкола пальця?!

Вона робить крок у мій бік, і в її зіницях спалахує зловісна, отруйно-фіолетова магія.

— Здається, ти забула, що стоїть на терезах. І хто саме тримає важелі впливу на твоє життя.

Клер владно змахує рукою. Велике старовинне дзеркало в різьбленій рамі, що висить на стіні, починає затягуватися густим, сірим туманом. Поверхня скла дрижить, і замість мого відображення там виринає моторошна, чужа для цього світу картина.

Серце пропускає удар і болісно обривається.

Земля. Сучасна лікарняна палата. Кахельні білі стіни й монотонне пікання приладів, яке болісно розриває тишу. На ліжку під крапельницями лежить Кирило. Його обличчя бліде, мов крейда, під заплющеними очима залягли глибокі тіні, а губи набули синявого відтінку. Біля його узголів'я гарячково метушаться лікарі в білих халатах, а цифри на моніторах стрімко падають до критичних позначок.

— Кирило... — з моїх грудей виривається глухий, здавлений крик. Я роблю рвучкий крок до дзеркала, простягаючи тремтячі долоні, але Клер різко перехоплює моє зап'ястя. Її хватка залізна й крижана. — Що… Що сталося? Що з ним? Що ти зробила?

— Один мій подих крізь магічний канал — і його серце зупиниться назавжди, — шепоче вона мені прямо у вухо, насолоджуючись моїм жахом. — А слідом за ним підуть і твої батьки. Ти справді гадала, що можеш вести власну гру, Розпоряднице? Ти тут лише слухняна лялька. І якщо ти зламаєшся — я просто знищу все, що тобі дороге на твоїй гидкій Землі!

— Ні! Благаю, ні! — сльози застилають очі, розпач огортає задушливою хвилею. Я почуваюся абсолютно беззахисною, розчавленою цією жорстокою силою. — Що ж ти за людина така? Адже я роблю все, що можу! Чуєш? Я ж весь час тягну Даніель! І буду тягнути далі!

Клер задоволено посміхається і змахом пальців гасить зображення в дзеркалі. Сірий туман зникає, залишаючи лише моє бліде, спотворене болем відображення.

— Оце інша розмова, — вона зневажливо відштовхує мою руку й повертається до свого келиха. — Ти повинна пам'ятати, хто тут головний. Завтра ввечері відбудеться Бал Масок. Це вирішальне випробування другого етапу відбору. Наприкінці вечора, рівно о півночі, король повинен подарувати перший ритуальний поцілунок своїй фаворитці під магічною омелою.

Вона повертається до мене, і її очі звужуються в отруйній погрозі.

— Ти підлаштуєш усе так, щоб під маскою обраниці опинилася Даніель. Підміни картки танців, замани Річарда в потрібну альтанку чи спрямуй його на правильний слід — мені байдуже, як ти це зробиш! Але о півночі Річард має поцілувати саме Даніель. На очах у всього двору.

Кожне її слово падає на мої груди важким каменем. Поцілувати Даніель... Від однієї думки про це в душі спалахує гострий, пекучий біль, який я навіть не маю права собі пояснити.

— Якщо ти схибиш бодай на трохи, — продовжує Клер, загрозливо стишуючи голос, — твій Кирило не доживе до ранку. А ти дивитимешся на його смерть через це саме дзеркало. Ти мене зрозуміла?

— Я зрозуміла, — вичавлюю з себе, ковтаючи гіркі сльози.

— А тепер геть з моїх очей. І йди готувати бал.

Я вибігаю з її покоїв, ледь стримуючи ридання, які розривають груди. Притискаюся спиною до холодної кам'яної стіни порожнього коридору й повільно сповзаю на підлогу, ховаючи обличчя в долонях. Це і є моя жорстока розплата за мить слабкості, за мрії та за той небезпечний вогонь, який підпалив у мені Річард.

Я затиснута між двох світів. І задля порятунку людей, яких люблю на Землі, мені доведеться власними руками віддати чоловіка, до якого нестримно тягнеться моє серце, іншій жінці.