Глава 7. Яся

Зранку кухня королівського палацу нагадувала мені стривожений вулик.Де бджоли ,замість збирання меду, готувалися до запеклого бою. Повітря геть згустішало від ароматів карамелізованого цукру, свіжого розмарину та дорогоцінного шафрану. А ще — від напруги, яку, здавалося, можна було різати звичайним кухонним ножем.

Для більшості принцес друге випробування — приготування традиційної страви для королівської родини — перетворилося на справжній жах. Звичка лише клацати пальцями перед слугами та повне незнання того, чим відрізняється дрібка солі від ложки перцю, швидко перетворили їхні робочі поверхні на зони стихійного лиха.

Але тільки не для мене.

Як колишня вчителька, я звикла діяти в умовах абсолютного хаосу: планувати все на п’ять кроків уперед і тримати під контролем навіть найвередливіших бешкетників. Замість того щоб гарячково метушитися, я розклала свої інструменти та спеції із дзеркальною точністю. Моїм офіційним завданням було допомагати учасницям, але насправді я почувалася чи то кулінарним арбітром, чи то живим щитом.

— Менше вогню, принцесо Елеоноре, бо ваша «традиційна печеня» перетвориться на деревне вугілля ще до приходу суддів, — спокійно підказала я, проходячи повз палаючий сотейник однієї з дівчат.

— Я сама знаю, що роблю! — прошипіла вона, проте вогонь усе ж збавила.

У протилежному кутку кухні поралася принцеса Аеліта. Вона працювала зосереджено, з природною грацією та гідністю, готуючи вишуканий рибний соус за старовинним рецептом своєї династії. Поруч із нею куховарила Даніель — вона трохи нервувала, але сумлінно виводила кремові візерунки на традиційному десерті.

Відносний спокій тривав доти, доки біля мого плеча не з’явилася Клер. Відьма підійшла надто близько, удаючи, ніби випадково поправляє піднос зі спеціями.

— Вчителько, — стишеним, отруйним шепотом мовила вона, навіть не дивлячись на мене. — Маю для тебе невеличке доручення.

Я навіть не зупинила руку, яка в цей момент відміряла мелену корицю.

— Я слухаю, леді Клер.

— В оцьому флаконі, — вона непомітно проштовхнула в мою долоню крихітну скляну пляшечку без маркування, — горіховий екстракт. У принцеси Аеліти на нього важка алергія. Один ковток — і її з набряком вивезуть із конкурсу просто до лікарні.

— Ти пропонуєш мені отруїти учасницю? — так само тихо, але з крижаною інтонацією запитала я.

— Я пропоную тобі забезпечити правильний фінал, — зловтішно вискривилася Клер. — Додай це в її соус, коли вона відвернеться. Якщо відмовишся — твої рідні затямлять цей день надовго. Розправа буде швидкою. Дій.

Клер різко розвернулася й пішла, залишивши мене з крихітним флаконом, який ніби пропалював долоню.

Усе всередині мене похололо. Вона знову погрожувала моїй сім'ї. Серце закалатало десь у горлі, а в голові пронісся лихоманковий вихор думок. Знову дозволити їй моїми руками підставити принцесу? Нехай я не підсиплю отруту, проте я змушена підставити Аеліту. Чи може вчинити по-іншому і повідомити стражу? Доказів немає, Клер усе заперечить, а моїм рідним загрожуватиме реальна небезпека. І мені, бо без Клер я ніколи не повернуся додому. Підсипати алерген? Ніколи в житті. Я вчителька, мій обов'язок — рятувати, а не калічити.

Потрібно було діяти безшумно. Будь-яка відкрита провокація чи «випадкова» забудькуватість одразу викрили б мене перед Клер, а принцесі зіпсували б репутацію.

Я гарячково оглянула кулінарні пости. Аеліта саме відійшла до духової шафи, щоб перевірити готовність гарніру. Її соусник залишився без нагляду лише на кілька секунд.

Шкільний досвід навчив мене головного: коли тебе заганяють у кут — змінюй правила гри, але так, щоб ніхто й оком не змигнув.

Я легким, природним кроком пройшла повз стіл Аеліти, ніби просто збирала брудний посуд. Моя рука на мить зависла над її соусником. Непомітним, відпрацьованим рухом пальців я висипала туди добрячу дрібку великої морської солі, яка лежала поруч. Отруйну пляшечку я миттєво сховала в найглибшу кишеню фартуха.

Пересолений соус — це поразка у випробуванні, але це врятоване життя й відсутність алергічного шоку. А головне — для всіх довкола це виглядатиме як звичайна кулінарна помилка самої Аеліти, яка перенервувала. Ненавиджу себе за це. Пробач мені, мила принцесо.

Тепер залишалося зробити так, щоб перемога дісталася Даніель — чисто й беззаперечно.

Я підійшла до її столу, вдаючи, що перевіряю чистоту робочої поверхні. Даніель саме завершувала свій десерт, але йому явно бракувало тієї вишуканої «королівської» презентації, яка вражає суддів з першого погляду.

Схилившись над її тарілкою, ніби просто поправляючи серветку, я тихо пошепки підказала:

— Даніель, зачекай. Твоєму десерту бракує висоти. Візьми кондитерський мішок із карамеллю й зроби тонкі мережижні нитки у формі корони прямо над тістечком, а зверху додай кілька крапель ягідного соку. Це зробить страву королівською.

Даніель здивовано кліпнула, але миттєво вхопила мою думку. За кілька хвилин її вправні пальці створили справжній шедевр — ніжне тістечко вінчала тонка золотава карамельна корона з яскравими ягідними «рубінами».

Коли судді та сам король зайшли до зали, презентація минула бездоганно. Страва Аеліти зазнала фіаско — соус виявився безнадійно пересоленим, і хоч принцеса здивовано кліпала очима, не розуміючи, як так сталося, це виглядало як її власна прикра помилка.

Натомість десерт Даніель викликав справжній фурор. Він виглядав найвиграшніше, найрозкішніше й повністю підкорив .

Поки судді вітали Даніель із перемогою у другому випробуванні, я стояла біля стіни, склавши руки на фартуху. Я відчула на собі лютий, спопеляючий погляд Клер. Вона розуміла, що Аеліту не вивезли до лікарні, але й приводу звинуватити мене у невиконанні наказу в неї не було — адже Аеліта все одно програла.

Я зустріла її погляд абсолютно спокійним і непроникним виразом обличчя.

Черговий раунд цієї підкулісної боротьби був за мною, а рідні — у безпеці. Але я чудово розуміла: це лише початок справжньої війни. Чим ближче до фіналу, тим небезпечніше буде в палаці: для мене і для дівчат.