Глава 6. Яся

Запах давнього пергаменту, сушеної лаванди та свічного воску в архіві Магістра Олівера завжди діє на мене заспокійливо. Після задушливої атмосфери жіночого крила та отруйних випадів Даніель- ця висока вежа з тисячами сувоїв здається єдиним острівцем безпеки в палаці.

Я обережно зачиняю за собою важкі дубові двері й ступаю на м'який килим. Олівер сидить біля високого вікна, схилившись над стародавньою картою континенту. Його сива борода й глибокі зморшки довкола очей роблять його схожим на доброго казкового чарівника, але я пам'ятаю, як спритно він зам'яв фатальний інцидент біля Вівтаря, пояснивши стовідсоткову сумісність «системним збоєм». Я маю зрозуміти, чому він це зробив.

— Магістре Олівере, — тихо кличу я, роблячи крок уперед.

Старий поволі підводить голову. На його обличчі з'являється м'яка, майже батьківська ,усмішка.Але в глибині мудрих очей миготить тривога.

— Леді Ясю... — він відкладає збільшувальне скло й підводиться мені назустріч. — Що привело вас до мого скромного притулку? Чи вам знову потрібні кошториси для випробувань?

— Ні, Магістре, — я хитаю головою, підходячи ближче. — Я прийшла подякувати вам. За те що зробили біля Вівтаря. Ви врятували мене від розпитувань Вищої Ради й від люті короля. 

Олівер на мить замикається.Важко зітхає й підходить до великого вітражного вікна, оглядаючи вечірнє місто під замковими стінами. Потім поволі повертається до мене й стишує голос до ледь чутного шепоту:

— Ти повелася необачно, дитино. В мене лише один мотив — зберегти тобі життя. Ти ж сама чудово розумієш, яка небезпека чатує за межами цих стін. Не можна тобі було торкатися того каменя, навіть у таких обставинах. Треба бути обережнішою.

Я спантеличено кліпаю. Небезпека за межами стін? Він про Клер? Чи про магічні пастки?

— Здається король Річард починає щось підозрювати, — обережно продовжую я, намагаючись не викрити себе. — Він влаштував мені допит. Він відчуває, що я... реагую на його магію.

Олівер різко підходить до мене, хапає за лікоть і зазирає просто в очі з лякаючою серйозністю:

— Навіть не думай розкривати йому правду, Ясемін!

Я завмираю. Серце робить божевільний шквал у грудях і пропускає удар. Ясемін? Хто така Ясемін?

— Магістре, я... — намагаюся вирватися я, але старий тримає міцно.

— Просто мовчи й дбай, щоб ніхто не здогадався, хто ти насправді! — сичить він, тривожно оглядаючись на зачинені двері. — Якщо Вища Рада чи король дізнаються про твоє походження, тебе не просто знімуть із посади. Тебе заарештують тієї ж секунди! Ворожі шпигуни з вашої країни вже шукають тебе по всьому прикордонню. Твоя втеча звідти після кривавого заколоту — це вирок. Замок Альтарії — твоє єдине укриття, тож грай свою роль далі. Леді Яся — твоє прикриття і твій порятунок, Ясемін.

Я стою в повному шоці, відчуваючи, як земля втікає з-під ніг. Холодний піт виступає на лобі.

Ясемін... Справжня власниця цього тіла, дівчина, чию душу Клер випхала на Землю замість мене, — це не просто бідна місцева дворянка! Вона — іноземна втікачка, яка втекла з власної країни після якогось кривавого заколоту! На неї полюють найманці. Її шукає розвідка.А Олівер переконаний, що переховує в замку політичну біженку!

Господи... В яку ще небезпечну, смертельну павутину вплутане це тіло?!

— Я... Я зрозуміла вас, Магістре, — белькочу я, вириваючи руку з його пальців.

— Пам'ятай, дитино: жодного слова королю. Тримайся своєї посади Розпорядниці й будь непомітною, — тихо додає він навздогін.

Я задкую до дверей і буквально вибігаю з архіву в порожній, напівтемний коридор. Спираюся на холодний мармур і закриваю обличчя тремтячими долонями.

Думки в голові крутяться божевільним калейдоскопом. Отже, я маю не просто виконувати накази Клер, аби врятувати маму й Кирила на Землі. Я мушу приховувати від Річарда не лише своє земне походження, а й фатальну таємницю тіла дівчини, у яку потрапила!

Якщо король дізнається, що його Розпорядниця — це іноземна втікачка, яку розшукують для страти...Нііяка посада й ніякі сувої мене вже не врятують.