Глава 1. Яся

Ніколи не торкайтеся Каменя Сумісності. Ніколи! Запам’ятайте це чітко й на все життя. Бо якщо цей клятий древній кругляк раптом видасть, що ви — ідеальна пара для короля, то смертельних проблем вам точно не уникнути.

Якби ж я знала… Хотя, про що це я? Я взагалі не мала торкатися того вівтаря!

— Ви живі? — голос короля, що нависає наді мною, звучить тихо і майже ніжно.

— Ага, — так само тихо відповідаю я, думаючи про те, що потрапляти в неприємності стає моїм життєвим кредо.

Тиша, яка панує в Залі Ритуалів після сліпучого спалаху, настільки густа й важка, що її, здається, можна намазати на хліб. Золоте сяйво повільно тане в повітрі, залишаючи по собі запах озону, гару та дивну теплоту, від якої досі печуть кінчики моїх пальців. А сяючі цифри «100%» над нашими головами згасають останніми, залишаючи у здивованих очах присутніх лякаюче клеймо.

Сто відсотків. Повна, абсолютна, Божественна сумісність. Я — ідеальна пара короля Арденії!

Це абсолютне божевілля!

А ще ж з тиждень тому я була просто вчителькою 5-А, готувалася до весілля і пекла щосуботи пиріжки на кухні з мамою. Тоді я навіть не уявляла про існування інших світів, якихось відборів наречених і того, що одна не в міру обдарована відьма так прагне посадити на трон свою вихованицю, що аж притягне крізь магічні матерії мою душу. Тепер, поки справжня леді Яся на Землі з моїм коханим, я віддуваюся за неї тут. Моя робота — стежити за етикетом, розкладом випробувань і робити все, щоб вісім пишних принцес із найбагатших володінь не видерли одна одній волосся за королівську корону. А ще — нишком підігравати принцесі Даніель, бо десь там, на Землі, підступна леді Клер тримає під прицілом моїх батьків і мого нареченого Кирила!

А замість цього древній артефакт вказує, що ідеальна пара для Його Величності — це я. Дівчина, яка просто пробігала повз!

— Ви в порядку, леді Ясю? — низький, оксамитовий голос Річарда знову прорізає тишу.

Його гарячий, прискорений подих обпікає мої губи. Ми все ще лежимо на холодній мармуровій підлозі: король накриває мене своїм тілом, захистивши від ударної хвилі й важкого бронзового панікадила, яке секунду тому з гуркотом розбилося за півметра від нас. У його темних очах вирує справжній шторм — шок, дика невіра і щось небезпечно-палке.

Проте вже за мить маска холоднокровності повертається на його обличчя. Він легко підводиться й простягає мені руку.

— Так, Ваша Величносте… Дякую, — шепочу я, спираючись на його долоню й подумки благаючи Землю провалитися піді мною просто зараз.

Тільки-но я випростовуюся, як залу струшує шум. Дворяни, які поважають мене як сувору й підковану в етикеті Розпорядницю, зараз виглядають так, ніби у них на очах корова защебетала соловейком.

— Як це можливо?! — шепочуться в натовпі. — Леді Яся?!

— Сто відсотків із Розпорядницею?!

— Вівтар ніколи не помиляється… Але як?!

З-за довгого столу Вищої Ради різко підхоплюється верховний радник Каель Мортем. Поважність із нього миттєво злітає:

— Ваша Величносте! Це якийсь нонсенс! — вигукує Каель, вказуючи на нас пальцем. — При всій повазі до шляхетного походження та бездоганної служби леді Ясі, вона не бере участі у Відборі! У її роду не було сильних магів вже три століття! Це помилка, або… втручання темних чарів! Варта, затримайте…

— Опустили зброю! — гучний, владний голос Річарда розтинає повітря, мов ніж. Король ступає уперед, заступаючи мене своїм тілом від варти, яка навіть не встигає толком оголити мечі. — Жоден гвардієць не торкнеться Розпорядниці. Леді Яся — офіційна особа Відбору й перебуває під моїм особистим захистом.

Я видихаю. Слава Богу, хоч у підземелля одразу не кидають. Але серце все одно калатає десь у п'ятах: якщо леді Клер вирішить, що це я спеціально підлаштувала, моєму поверненню на Землю кінець!

— Ваша Величносте, але ж Камінь дав результат! — заперечує Каель. — Артефакт не міг видати сто відсотків без резонансу!

— Звісно, що не міг. Бо резонанс був штучним, — лунає спокійний, глибокий голос.

З тіні між колон повільно виходить Магістр Олівер — старий королівський архівіст. Він тримає в руках стародавній сувій та кришталевий фокус згасаючої магії. Його хитрий погляд на мить затримується на мені, посилаючи мовчазний сигнал: «Мовчи й не заважай тебе рятувати».

— Рада занадто засліплена шоком, — карбує кожне слово Олівер, вказуючи на куток зали, де лікарі оговтують принцесу Лоріану. — Тільки-но леді Лоріана зазнала раптової астральної атаки. Хтось випустив імпульс закляття «Тріщини». Саме цей магічний удар викликав напад у принцеси, збив з кріплення панікадило і здетонував у самому контурі Вівтаря.

Олівер обводить залу суворим поглядом:

— Коли панікадило почало падати, леді Яся, як і належить відповідальній Розпорядниці, кинулася виштовхувати з-під удару принцесу Аеліту. Його Величність прикрив їх обох. Вони торкнулися Каменя в момент найвищого магічного сплеску й хаосу. Древній артефакт просто перевантажився через сторонній темний імпульс і видав збій.

По залі прокочується важкий віддих полегшення. Пояснення Олівера ідеальне: воно спирається на магію і дає дворянам можливість зберегти обличчя. Звичайний магічний рикошет. Камінь «заклинило».

— Отже… це просто збій системи через замах на принцесу? — уточнює Каель.

— Саме так, — твердо підтверджує Олівер.

Річард повільно повертається до мене. Його погляд важкий, прискіпливий і небезпечно проникливий. Він не вірить у байку Олівера ні на єдину секунду. Я бачу це в його очах так чітко, наче можу читати його думки.

— Пробачте, Ваша Величносте, — тихо кажу я, роблячи ідеальний, завчений до автоматизму реверанс. — Мені прикро, що моя спроба врятувати принцесу Аеліту спричинила такий безлад.

— Ви врятували життя моїй гості, леді Ясю. Вибачатися немає за що, — сухо відповідає Річард.

Але коли наші очі знову перестріваються, у моєму животі все стискається в тугий вузол. Король дивиться на мене так, ніби вирішив розібрати мене на атоми й докопатися до моєї таємниці за будь-яку ціну.