Розділ 8.1

Юрій прикладає до вуха телефон, вдивляючись у похмуре обличчя сестри за склом. Сутулі плечі і похмурий погляд. На обличчі Наді майже нічого не залишилося від її минулого життя. Ні віри в кохання, яке стільки років вело її вперед. Ні довіри до людей, які топтали кожну стеблинку її душі. Ні смаку життя, який насичував кожен день новими емоціями. Усе згасло, зникло, зачахнуло. Лише болючі роки в'язниці попереду, які витрусять із неї кожну іскорку почуттів. Вона вже зараз має вигляд посірілої тіні, а що буде через п'ять років? Ковтуну не хочеться заглядати в майбутнє, яке не обіцяє йому нічого, окрім втрат.

Надя проводить долонею по склу, і її кісточки натягуються прозоро-блідою шкірою. Злочинцеві місце у в'язниці, але Юрій не в змозі бачити свою сестру за ґратами. Як Надя впорається тут? На кого перетвориться за кілька років?

Людина гине у стінах в'язниці, випускаючи назовні товстошкірого демона. Сльози для неї чужі, а печалі байдужі. Вона вчиться захищати себе за всяку ціну.

— Пробач мені, — Ковтун проковтує гіркий схлип, і Надя лише роздратовано хитає головою.

У її очах не шкварчить отруйне почуття агресії, але від цього Юркові ще важче витримувати її погляд. Порожній, холодний, позбавлений живих емоцій. Ніби Юрій зовсім втратив свою сестру, і перед ним сидить чужа людина.

— За що? — Надя невдоволено насуплює брови, стиснувши долоню в кулак.

Ще хвилина — і вона рознесе на уламки скляну стіну, яка відокремлює її від брата. Раніше тільки Юрко терпів Надю, щоб захистити від зовнішнього світу. Від проблем, які сестра знаходила з блискавичною швидкістю. Від людей, які використовували її почуття. Юрій залишав безкарними будь-які витівки Наді, поки аварія не вийшла з-під контролю. Руїнами накрило всіх. І Юрка найбільше.

— Я маю бути тут з тобою, а не гуляти на волі, — він прикриває очі, розтираючи долонями ніс, і б'ється чолом об стіл. У нього не виходить пережити. Коли Юрій приходить побачити сестру, думками повертається до Таміли. Коли проводить час із Тамілою, з голови не виходить Надя. Начебто дві найближчі для нього людини зійшлися в одній точці.

У точці, що призводить до вибуху.

У точці, яка спалює вщент стосунки з близькими.

У точці, яка підштовхує до урвища та закінчує твоє життя одним махом.

— Перестань, ти ні в чому не винен, — Надя підвищує голос, і Юрко різко відмирає від шоку. Він знову приходить до тями, щоб наступної миті провалитися в товщу страждань. Він надто слабкий, щоб боротися за кохання. Надя нахиляється ближче, кинувши насторожений погляд у бік наглядача. — Ти просто опинився не в той час і не в тому місці.

Чому Наді вдається захищати і витягати його з дна навіть за ґратами? Сестра набагато сильніша.

— Як ти тут? — пошепки запитує Юрій.

— Поговорімо про тебе, — Надя лише нервово хитає головою. Вона не хоче обговорювати своє життя, тому що її безпросвітну тугу не вилікувати. Але братові допомогти ще можна. — Як у тебе з Тамілою?

Юрко відводить погляд, міцно заплющивши очі. По спині пробігає холодок, але на душі, як і раніше, гидко. Гидко почуватися настільки неважливим. Ковтун не здатний допомогти сестрі, щоб полегшити її дні у в'язниці. Від коханої людини він не може відмовитися навіть під страхом завдати їй неймовірного болю.

Тамілі все одно буде боляче. Як би Юрій не намагався відтягнути нищівний удар.

— Я маю розповісти їй правду, — Юрій нервово плескає долонею, до тріску здавлюючи трубку. Наче Надя його не чує. Наче його слова можуть щось змінити. — Те, що ти моя сестра, і те, що я був там, коли ти облила її кислотою.

— Навіщо їй ця правда? — Надя люто струшує копицю волосся, змахнувши пасма, що прилипли до чола. — Краще, ніж ти, про неї ніхто не попіклується.

Юрко жертвує всім заради тих, кого любить. І Лисенко він любить не менше, ніж сестру. Напевно, кохання — джерело всіх його проблем.

— Завтра Тамілі зроблять операцію, і вона знову бачитиме, — приречено вичавлює він.

У горлі лоскоче клубок сліз, але свинцевий погляд сестри утримує Юрія на поверхні. Не дає опустити голову. Не дає подивитись назад. Те, що було раніше, має залишитись у минулому. Не можна заганяти свої почуття під землю, як би важко вони не давалися.

Ковтун опускає слухавку на стіл, але Надіїн голос звучить громом.

— Вона пробачить тобі, якщо ти їй все поясниш, — запевняє вона. — Ти не мусиш страждати через мої помилки.

Може, кохання до Таміли теж було помилкою?

Юрко виходить у коридор, ледве переставляючи ноги. Голова гуде, як бджолиний рій, але згасле обличчя Наді перед очима нікуди не зникає. Тільки тягне його вниз, притискаючи тягарем болю. Тільки роздирає на шматки, вчепившись у горлянку. Юркові потрібно рятувати Тамілу від самого себе.