Розділ 8

Юрій нервово хитає ногою, стискаючи долоню Таміли. Шкіра в Таміли гаряча, як полум'я, і тонкі іскорки страху посилають вібрації по всьому тілу. Він все ще не може зазирнути у вічі своїй дівчині, інакше потоне в згубному болоті. Вона дотепер не знає його справжнього імені, інакше прокляла б відразу. Незабаром найстрашніші кошмари Ковтуна стануть дійсністю, бо Тамілин зір повернеться. Результати аналізів стануть відомі лише за кілька хвилин, але Юрій майже не сумнівається в цьому. Лисенко заслуговує на те повноцінне життя, яким насолоджувалась раніше. І Юркові в ньому не буде місця.

Коли карти розкриються, тендітна ілюзія щастя посиплеться попелом.

Коли минулі рани спливуть кров'ю, Таміла зникне з життя Ковтуна назавжди.

Коли кохання розтопче гірка правда, Юрій більше ніколи не відчує себе живим.

Таміла майже до хрускоту стискає руку Юрія, але лікар не вимовляє жодного слова. Вона надто довго вивчає аналізи, і в Ковтуна закінчуються сили терпіти. Йому вже час кинутись Тамілі в ноги і на колінах просити пробачення. Якого він не заслуговує.

Юрко скрипить зубами, міцно заплющивши очі, і опускає ступню вниз.

— Що скажете? — схвильовано бурмоче Лисенко, гладячи пальцями мокру долоню Юлія. Вони обоє на межі нервового зриву, але радості в Тамілиному голосі більше, ніж страху. Вона чекала цього дня понад місяць.

Відколи лікарі поставили суворий діагноз, Таміла вже ні в що не вірила. Вона б зістрибнула вниз прямо зі сходового майданчика, якби в її палаті не з'явилася людина, яка змінила все її життя. Юлій не просто перевернув долю Таміли з ніг на голову. Він став її долею, її підтримкою та опорою.

Таміла навіть Сашка не кохала так сильно. Невже в неї з'явилася крихітна надія побачити хлопця, який відкрив для неї двері в нове життя?

— Я подивилася результати ваших аналізів, — Руслана Володимирівна, лікар Лисенко, відсуває результати аналізів на край столу й обводить обличчя Юрія важким поглядом. Вона дивиться на Ковтуна кілька секунд, але їх вистачає, щоб змішати того з брудом. Юрко сором'язливо схиляє голову, і лікар звертається до Таміли: — Ми можемо вам допомогти.

— Правда? — Таміла підстрибує на стільці, і її долоня різко вислизає з Юриної руки.

Як передсмертний сигнал, що застряг у вухах дзвоном.

— Ми робили операції пацієнтам, які перенесли хімічні опіки, — лікар торкається долоні Таміли зі стриманою посмішкою. Вона стільки разів вселяла надію у своїх пацієнтів, що кожне її речення звучить завченою мантрою. Руслана не знає тих, кого лікує, тому нерозумно не спати ночами через них. Тільки Ковтун забув про сон на кілька днів. Настав час відпустити ту, котру кохаєш, щоб уберегти її від ще більшого болю. Лікар майже не помічає метань Юрія. — До дев'яти із десяти пацієнтів зір повертався.

Таміла шумно видихає, схрестивши руки на грудях.

— Отже, ви не можете гарантувати, що Таміла знову бачитиме? — він нахиляється до Руслани Володимирівни, тицьнувши пальцем в аналізи Таміли. Його погляд січе неприхованою злістю, але це лише майстерно замаскований розпач. Він чинить опір, відтягуючи неминуче, але права на помилку у нього більше немає. Лише жаль про те, що нічого не виправив.

Ковтун втрачає Тамілу лише з власної вини.

— Юлію, припини! — Лисенко неспокійно торкається його плеча, і Юрко опускається на спинку стільця.

Він відчуває, як вигинається і хрумтить кожен хребець. Наче його тіло розходиться по швах.

— Я розумію, ви хвилюєтеся, — Руслана Володимирівна з незграбною усмішкою поправляє окуляри на носі і не відводить уважного погляду від Юрія. Мабуть, вона щиро співчуває йому. Але Ковтуну все сильніше хочеться втекти. — Але ми маємо скористатися цим шансом, щоб полегшити життя вашій дівчині.

— Я не хочу, щоб хибні надії знову завдали Тамілі болю, — кидає Юрій засмученим голосом.

Він ніби кидає запалений сірник Тамілі в обличчя. Шкіра Таміли спалахує, розпускаючись вихорами полум'я. Отруйний запах сажі ріже ніс, і Ковтун впивається долонею в коліно. Дряпає нігтями до крові, здираючи клапті шкіри, але внутрішній біль набагато сильніший. Вона пожирає кожну жилу, кожен нерв, кожен куточок серця, не залишаючи живого місця. Юркові не впоратися, не вижити, але хіба йому потрібне таке життя?

— Що з тобою сьогодні? — Таміла обурено знизує плечима. — Руслано Володимирівно, що ми робитимемо?

— Ми можемо зробити операцію вже на цьому тижні, — лікар водить пальцем по сторінці журналу, зосереджено примруживши очі.

Юрій прикриває очі, здригнувшись від сильного удару в груди. Йому не втекти від кінця, який переслідував його надто довго. Бо правда — найнебезпечніший ворог. Вона без зусиль забирає близьких, залишаючи з розбитим серцем.