Розділ 6

Надя розглядає свої потріскані долоні, і пильний погляд слідчого забирається змією за комір її блузки. У Ковтун на шиї живого місця не залишилося, одні багряно-сині кола, схожі на гематоми. Коли вона нервується, її шкіра ніби перетворюється на товстелезну луску мідно-червоного кольору, і з цією фізіологічною особливістю Надя живе з самого дитинства. Таке відчуття, наче сильний біль може умертвити будь-яку частину її тіла. Насправді болючіше, ніж у серце, вдарити неможливо. Щоб знищити своє життя одним махом, треба вдарити самому. Здається, у Ковтун вийшло.

Година минула з того часу, як Надя розповіла правду.

Година минула з того часу, як слідчий не промовив ні слова.

Година минула з того часу, як Ковтун востаннє бачила Сашка.

Може, він досі чекає на неї на подвір'ї? Не зводить очей з вікна на другому поверсі, за яким знаходиться кабінет слідчого. Без кінця перевіряє вхідні двері, щоб побачити знайоме обличчя, яке відповідає посмішкою тільки йому. Порожні фантазії. Надя струшує головою, і слідчий опускається на сусіднє крісло.

— Хто тобі допомагав? — він так близько нахиляється до Надії, що та ловить їдкий запах нікотину в нього на губах. Їй би теж зараз затягтися, щоб дим заповнив кожен куточок її легень, отруїв кожен сантиметр її тіла. Тоді б їй не довелося відбувати покарання у в'язниці.

Скільки їй дадуть? Років вісім? Якщо Ковтун зателефонує до сімейного адвоката прямо зараз, у неї з'явиться шанс виграти кілька років на суді.

— Я вже вам сказала, що була сама, — уперто повторює Надя, схрестивши пальці в замок.

Вона сердито цідить крізь зуби кожне слово, і в неї вени здіймаються на руках. Хочеться закричати на все горло: «Юрій не винен!». Але Надя не має права згадувати ім'я брата. Вона завдала йому стільки горя, що всього життя не вистачить, щоб спокутувати провину.

Кожен рік, проведений у в'язниці, це крок до примирення з Юрком. Якщо їх буде вісім, а то й більше, Наді вистачить сили дочекатися. Зараз поряд з Юрком Таміла, і вона зможе зробити її брата щасливим. За останні два тижні Юрій змінився до невпізнання. Він перестав чіплятися і вчити життя, а лише зникав кудись кожен день. Напевно, разом з Тамілою гуляв.

Це нормально, що Юрко закохався в дівчину, яку його сестра облила кислотою?

— Не знаю, кого ти прикриваєш, але тобі краще зізнатися, — слідчий ляскає папкою в неї перед носом, і Ковтун ледь помітно сіпається. Під ребрами піднімається крижана брила, яку нікому не пробити. Вона більше не хоче любити тих, хто дозволяє себе любити. Вона хоче сховатись, щоб її ніколи не знайшли. — Камери зовнішнього спостереження зафіксували машину, з якої ти виходила разом зі своїм спільником.

Надя розгублено опускає голову, і її твердий голос пробивається, як крізь товщу крижаної води. Кожен звук глухне на кінчику язика, замерзаючи липкими краплями. Хочеться сплюнути на підлогу бридкий присмак минулого, але не виходить. Щоб спокутувати провину, потрібно відповісти за свій злочин сповна.

За кожну сльозинку Таміли.

За кожне прохання про допомогу та біль.

За кожну крихту темряви в неї перед очима.

— Це я облила Тамілу кислотою, а не він, — Надя переводить на слідчого звірячий погляд.

— Значить, ти не заперечуєш, що з тобою хтось був? — той лише з поважним виглядом затискає між зубів дужку окулярів, уткнувши ніс у справу Надії.

Ще місяць тому вона проходила в справі про замах на життя Таміли, як підозрювана, яка швидко відмила свою репутацію. Тепер у ній на все життя залишиться тавро вбивці. Лисенко жива, але зір їй не повернути. Надя забрала важливу частину її життя, а то й половину.

— Я визнала свою провину, — Ковтун нервово розтирає скроні. Вона не розуміє, чому її досі тримають у кабінеті, а не замкнуть у камері. Краще покінчити з цим якнайшвидше, тому що більше не залишилося сил говорити. — Навіщо вам шукати якісь зачіпки, якщо я вже тут?

Слідчий піднімає жалюзі, дивлячись у вікно. Він нестерпно довго мовчить, ніби когось виглядає. Наді уривається терпець, і вона нечутно лається собі під ніс.

Вона скоро збожеволіє.

— Ми повинні покарати всіх винних, — слідчий насовує на ніс окуляри і повертається до Надії. Він в одну мить змінюється в обличчі, скрививши губи в їдкій усмішці. Ковтун роздратовано чекає його слів, виклавши руки на стіл, і слухає цокання настільного годинника. Кожен стукіт — як наближення вибуху у Наді в серці. Слідчий упирається долонями в стіл і свердлить Ковтун настороженим поглядом. — Ким тобі доводиться той хлопець, з яким ти прийшла?

— З чого ви взяли, що ми прийшли разом? — обурено хмикає Надя, схрестивши руки на грудях.

Звідки слідчий дізнався про Сашка? І чому той ще не пішов?

— Якби не бачив, не питав би, — слідчий відверто провокує її, але Надя і вухом не веде. Вона тільки уявляє неспокійне обличчя Сашка, який чекає на неї внизу.

Чекає? Яка ж Надя наївна. Шаповал лише хоче переконатися в тому, що її надовго засадять.

Надя з тяжким зітханням ховає обличчя в долонях.

— Можете вважати, що він — моя совість.

Слідчий легко розкусив причину, через яку Ковтун нашкодила Тамілі. Ще місяць тому він допитав Сашка й дізнався, що до Лисенко той зустрічався з Надією. Любовний трикутник. Люди надто часто наважуються на злочини через нещасне кохання.

— Усе зрозуміло, втрачену любов повернути не вдалося, — робить висновок слідчий, записуючи щось у блокнот.

Надя здригається, почувши за спиною брязкіт наручників.