Розділ 5.1

Нічна прохолода лягає на плечі чорною вуаллю, і Надя підводить погляд до неба. Нескінченні вогники, які сплітаються в карту душ. Тих, хто віддав своє життя за когось. Тих, чиї життя відібрали проти їхньої волі. Ковтун могла легко відібрати життя у Таміли, своєї головної суперниці, але всі зусилля виявилися марними. Ні погрози, ні кислота, ні брудні прокляття не принесли нічого, крім часу, витраченого даремно. Минуле не повернеш, як і почуття Сашка. Може, їх ніколи й не було. Тільки відлуння теплоти та ніжності, що народилися в сексі. Якщо ти кохаєш по-справжньому, це не дає тобі права вимагати великого кохання у відповідь. Усе розсипалося, і Надя вперше за довгий час усвідомлює, що Таміла постраждала незаслужено.

Хтось щосили штовхає її в спину, і дорожня сумка з гуркотом падає на асфальт. Ковтун випросила в батька грошей і взяла з собою тільки найнеобхідніше. У маленькому містечку вона швидко злилася з натовпом, перетворившись на тьмяну тінь.

Чиєсь коліно боляче впивається Наді в спину, не дозволяючи підвестися, і вона гарчить крізь щільно зімкнуті губи.

— Ти здурів?

У неї голос надривним хрипом заглухає в горлі. Надя безпомилково вивчила трюки Шаповала в ліжку, бо жорсткість була притаманна йому майже в усьому. У спілкуванні з колегами, у зустрічах із друзями, у дотиках до коханої людини. Тепер Ковтун зовсім не вірить в щирість почуттів Сашка.

Може, все було вправною грою чи фантазією, яку не вийшло вчасно розгадати?

— Як ти мене впізнав? — Сашко направляє дуло пістолета їй в скроню і затискає шию рукою.

Разом із рваними ковтками повітря Надя втрачає останню надію. На щастя, про яке вона мріяла з моменту їхньої першої зустрічі. На кохання, яке видирала нігтями, зубами вигризала, але так нічого й не досягла. У них із Сашком немає спільного майбутнього.

Ніч мерехтить переливами міських вогнів, і вулиці заповнюють гучні компанії. Заливистий сміх, алкоголь і наростаючий градус збудження в крові. Музика заповнює кожен куточок твоєї душі, і ти віддаєшся п'янкому ритму. Тільки неонові відблиски ковзають по обличчю, і приємна знемога веде тіло в танець. Жодних зайвих думок не залишається.

— Ми зараз же йдемо танцювати, — Юрій витягує Тамілу з-за столика, і та розгублено чіпляється за його руку.

Ковтун веде.

Він не зрадить її.

Йому можна довіряти.

— Ти знаєш, що збираєшся затягти на танцпол сліпу? — Таміла мчить слідом за Юлієм, перекрикуючи клубну музику, і землі не відчуває під ногами. У руці горить його долоня, і темрява перед очима тріскається по швах. — Я віддавлю тобі ноги.

Ковтун регоче на все горло, закидаючи голову назад.

— Ти правда вважаєш, що це мене хвилює? — він рішуче хапає Тамілу за талію, вчепившись поглядом у її очі. Такі теплі та живі, ніби в них відображені всі фарби світу. Сонячні промені, що пестять шкіру. Багряний килим квітів під ногами. Прозоро-блакитне небо розстилається бурунами над головою. Усе спалахує сліпуче яскраво і вже наступної секунди гасне. Як вогник свічки, що примеркнув у долоні.

Гарячі долоні повільно піднімаються до лінії плечей, і Тамілу веде вбік. Вона як у хмільному маренні, хоч ні краплі в роті не брала. Широкий зал рясніє запахами, від яких паморочиться в голові. Рожевий перець, кардамон і листя фіалки. П'яна вишня, нікотин та коктейль «Блакитна лагуна». Але найбільше п'янить він. Той, хто міцно тримає за руку й не відпускає.

Лисенко різко штовхає Юрка до стіни, і той вдаряється потилицею. Він не відчує болю, поки поруч Ковтун. Він не відчує нічого, крім її палкого погляду.

Торкатися, але не бачити.

Розмовляти, але не бачити.

Тягтися до неї, але не бачити.

Понад усе на світі він хоче пробити стіну, але темрява не пропадає.

— А що тебе турбує? — шепоче вона Юрієві на вухо, випадково зачепивши його шию.

— Не що, а хто, — Юрко притискає Тамілу до стіни своїм тілом, і серце ніби вилітає з грудей. Лисенко судомно ловить кожен удар, як гуркіт грому. У неї грудна клітка ходором ходить від чіпких дотиків. Юрій нахиляється ще ближче. — Мене хвилює та, хто зараз переді мною.

Таміла жадібно вбирає його запах, чіпляючись кінчиками пальців за комір сорочки. Юлій пахне коханням.

— Не змушуй мене закохуватися в тебе, — протягує Лисенко, сховавши обличчя у Юлія на плечі. Вона постійно потребує захисту, але Ковтунові більше не хочеться її рятувати. Йому хочеться кохати й віддавати всього себе без залишку.

Хіба це можливо? Чи це наступний злочин?

Надя дивиться на Сашка зверху вниз, ледве піднявши голову, і під його штанинами хрумтить гравій. Кожен камінчик в'їдається в шкіру, як кислота, яку вона хлюпнула Тамілі в обличчя. Дивно, ще вчора Надя не згадувала про цього хлопця. Якби не брат, то і не згадала б.

Яка нечиста вхопила Юрка, що він закохався?

— Ти не вмієш ховатися, — Надя повзе до машини, дряпаючи долоні до крові, і стежить за кожним рухом Шаповала.

Людина, яку вона кохала з дитинства, готова вбити її. Просто начинити голову свинцем, вирвати з неї життя одним пострілом та перекреслити все, що їх пов'язувало. Було щось гарне між ними, коли вони зустрічалися? Нехай Сашко постійно дозволяв себе кохати. Нехай заради Наді він ніколи б не приставив дуло до скроні іншої людини. Ковтун все одно його кохала, відколи вперше побачила в будинку батьків, п'ять років тому.

— Ти теж, якщо я зараз з тобою, — Сашко нахиляється до неї, сховавши пістолет за спиною, і шмагає по обличчю єхидною усмішкою. — Хоча ні, просто в тебе надзвичайно балакучий брат.

Надя гарячково хитає головою, збираючи гравій у кулаки.

— Я не повірю, що Юрко мене викрив, — здавлено бурмоче вона собі під ніс. Губи тремтять, наче від холоду, а в голові сирий вітер завиває. Надя обіймає себе за плечі і дивиться в далечінь. Жодної машини, яка б проїжджала поблизу.

На орендованій машині втекти не вийде.

— Здається, він збирається відбити у мене дівчину, — Сашко підносить пістолет до своїх губ, і Надя злякано оглядається на всі боки. Їхня розмова точно закінчиться калюжею крові. Тільки чиєї? — Але я не дозволю йому це зробити, якщо ти скажеш мені правду.