Розділ 5

Таміла хитає ногою в такт мелодії, що ллється, і кожна клітинка її обличчя наповнюється світлом. Вона ловить кожен акорд, кожен звук, тому що, відчуваючи музику лише вухами, не в змозі побачити тих, хто її створює, людина відкриває нові грані. У своїй душі, в оточенні, у незначних дрібницях. Лисенко й не мріяла ніколи, що музика подарує їй стільки щастя. Тільки насправді щастя в її життя несе Юлій. Хлопець, випадкова зустріч з яким перевернула її долю.

Юрко спускається зі сцени, залишивши гітару в кутку. Він ховає спітнілі долоні за спину, але Таміла фізично відчуває його хвилювання. Юлій переживає за неї, і Таміла боїться розрізнити в цьому щось сильне, зовсім не схоже на співчуття.

— Так дивно, що я нічого не чула про музичний клуб раніше, — вона й справді забуває про всі труднощі, коли поруч із нею Юлій. — Я навчаюсь у нашому університеті вже третій рік.

Ковтун перехоплює її долоню та веде до сцени. У Таміли так голосно стукає серце, що Юрій відчуває кожен удар під прозорою шкірою її зап'ястя. Тоненька лінія вібрацій, які обдають все тіло вогнем. Ще секунда — і Юрій спіткнеться, засліплений почуттями. І своїми, і почуттями Таміли. Якийсь незрозумілий коктейль емоцій. Тепло, ніжність, турбота та тяжіння. Юрій все частіше ловить себе на думці, що майже не згадує про ту жахливу трагедію, яка сталася з Лисенко через нього та Надю. Ні, він не забуває про те, що Таміла нічого не бачить, але вести її вперед уже стало звичкою.

Напевно, так Юрко почувається менш винним. Але найголовніше — він почувається по-справжньому потрібним.

— Тобі сподобалося, як ми грали? — Ковтун допомагає Тамілі забратися на сходи, і та ще дужче здавлює його долоню.

— У пісні твій голос розкрився ще більше, — Таміла сяє задоволеною усмішкою, і кожна іскорка, що злетіла з губ, осідає на дні її димчастих очей. Перед Тамілою вічна темрява, але вона відчуває порятунок в іншому. Найбільше в тій людині, яка постійно поряд. Юрій Юлій для неї майже як сім'я.

Ковтун обережно випускає Тамілину руку й піднімає гітару. Його пальці з нестримною любов'ю торкаються до струн, і на губах займається ледь помітна посмішка. Нехай Таміла її не бачить, вона все одно відчуває трепет у його грудях. Навіть на відстані кількох метрів.

— Ти завжди звертаєш увагу на мій голос, — Юрій награє знайомий мотив, і Лисенко підходить до нього зі спини.

— Тому що я відчуваю тільки його, — видихає на вухо ніжним шепотом, і Юрко ледве не випускає з рук гітару. По мокрих долонях пробігає струм, і його шкіра ось-ось спалахне. Залишаючи лише чорний слід від минулого. У минулому вони обоє були іншими, але вже неможливо повернутись назад.

Юрій повернувся б лише з однією метою. Щоб зупинити сестру в той момент, коли вона хльоснула кислотою Тамілі у вічі. Щоб зустріти Лисенко задовго до початку її стосунків із Сашком. Він міг би зробити Тамілу неймовірно щасливою, показати їй увесь світ, коли фарби природи та людей ще були відкриті для неї. Тепер йому не доводилося б дурити і Тамілу, і самого себе.

Він все ще винний, і жодні знаки уваги не зітруть його причетності до злочину.

— Дякую, що витягнув мене з дому, — Лисенко погладжує його плече, і кожне слово врізається в шию гарячим уколом. Юрій знову й знову згадує, через що почалися його зустрічі з Тамілою. Але зараз причина інша, і він відчуває це кожною клітинкою душі. Таміла м'яко проводить пальцями вниз по лінії руки, і Ковтун до болю прикушує губу. — Іноді мені здається, що я обросту мохом через нудьгу.

Таміла регоче йому в шию, і Юрко ріже струнами пальці, наче розбитим склом. Він не мав дозволити своїм почуттям зайти так далеко.

— Я майже кожен день проводжу з тобою, — з важкістю в грудях видавлює Юрій. Йому все важче стримувати себе, а потрібні слова не відшукати. Як розповісти Тамілі правду? Як не розбити їй серце?

Лисенко не перенесе нової зради. Але брехня — це чорне прокляття, яке руйнує не лише стосунки. Обман одним махом ламає життя людей, які до останнього вірили в їхнє прекрасне майбутнє.

Юрко боїться уявляти майбутнє з Тамілою.

— Це були найкращі два тижні в моєму житті, — Лисенко опускається перед Юрком навпочіпки, стиснувши його долоні у своїх.

Ковтун відволікається на стукіт. Чиясь темна постать проноситься за скляними дверима і миттєво зникає. У Юрія в грудях залишається лише погане передчуття. Наче слизький хробак точить його серце зсередини.

— Пробач, я залишу тебе ненадовго, — Юрко вкладає гітару Тамілі в руки й проводить її до першого ряду в залі. Він з жахом уявляє, що побачить за дверима сестру. Надя запросто могла повернутись, щоб помститись за гострі слова. Ковтун неохоче прямує до виходу, безупинно оглядаючись. — Знайомий кличе.

Коли він виходить у коридор, по голові як сокирою бухають.

— Що ти тут робиш? — Юрій схрещує руки на грудях, з викликом блиснувши очима. Він стискає кулаки так сильно, що на долонях проступають сліди від нігтів. Пульс болісно сильно стукає в голові, і Юрко будь-якої миті може вибухнути, як облитий бензином будинок.

Перед ним стоїть Сашко. Той самий хлопець, який без зусиль зруйнував життя двох його найближчих людей. Невже Юрій так впевнено зараховує до своїх рідних і Тамілу?

— Я хочу поговорити з твоєю сестрою, — Сашко оглядає Ковтуна з ніг до голови і переводить погляд на репетиційну залу. Найімовірніше, він побачив крізь прозорі двері, що Юрій був там не сам. Засудження в його очах чавкає в'язким брудом, що прилипає до рук. Погляд у цього хлопця справді недобрий. — Де вона?

— Надя поїхала ще в вихідні, — холодно відрізає Юрій, торкнувшись долонею до скла.

Таміла захоплено перебирає струни його гітари, не помічаючи нічого довкола. Напевно, Юркові не варто було залишати її саму, але найменше на світі йому хотілося, щоб та зіштовхнулась з Шаповалом. Колишній має залишатися в минулому, щоб звільнити дорогу майбутньому.

— Я знаю, — Сашко ніби не звертає уваги на свою колишню дівчину за склом. Юркові гидко слухати про те, що він знову ганяється за Надією. Навіщо намагатися зібрати уламки тої, кого знищив власними руками? Буде лише гірше. — Мені потрібна адреса.