Розділ 3.2

— Лікарю, чому я нічого не бачу? — Таміла знервовано обмацує своє обличчя, й усмішка в одну мить зникає.

Тільки потріскана лінія, викривлена болем, і доріжки пекучих сліз. Лише темрява перед очима, як гранітна стіна. Все зникає, крім гнітючої самотності.

Лисенко чекала цього дня так довго, щоб все зруйнувалося в одну мить? Чому їй так не щастить?

Вона має чисте обличчя, без грубих слідів від опіків. Гладка шкіра, рівний ніс та рум'яні м'які губи. У неї так багато залишилося від колишньої Таміли, яка не мала недоліків. Але те, що пробуджує смак життя і дарує віру в краще майбутнє, назавжди втрачено. Не повернути, не полагодити, не виправити. Вона до кінця життя залишиться сліпою. Немічною і нікчемною. Тягарем для своєї сім'ї та вантажем для друзів. Це неможливо пережити.

— Ми зробили пластичну операцію, щоб прибрати сліди від опіків, — лікар діловито прокашлюється в кулак і сідає поряд з Тамілою. Таміла фізично відчуває розгубленість у його очах. Лікар обережно добирає слова, але Лисенко вдихає його співчуття, як перемелене в потерть скло. У болю присмак їдкий та неприємний. Потрібно рвати по живому, поки несильно болить. — На жаль, зір повернути неможливо.

Як контрольний постріл у голову.

Як розпечене вугілля по ребрах.

Як останній крок у прірву.

Сльози течуть по щоках гарячими горошинами, залишаючи нові опіки, і Таміла ривками ковтає повітря. Грудна клітка ось-ось розірветься, як повітряна куля.

— Що мені тепер робити? — Лисенко заходиться несамовитим криком, і Тетяна заспокійливо проводить долонями по її спині. Таміла виривається, судомно смикаючи плечима, але ридання клекочуть у горлі надривним хрипом. Усередині щось сильно стискається, і повітря в легенях не вистачає. — Як я житиму далі?

Лікар піднімається з ліжка, розправивши краї халата, і повертається до батьків Таміли. Мама ледь чутно схлипує, спершись на плече чоловіка, але подивитися на дочку не наважується. Вона стільки днів спостерігала за її стражданнями, а зараз усе розвалилося на очах. Шаповал, плани та кохання. Мама не може їй допомогти, і це найстрашніший удар.

— Твоя хвороба не вирок, — лікар чемно киває батькам і зупиняє на Лисенко уважний погляд. Тамілі хочеться скрутитися в клубок і покинути стіни цієї проклятої лікарні назавжди. — Згодом ти звикнеш й адаптуєшся у суспільстві.

— Я не хочу адаптуватися, — видавлює Таміла через силу, затуливши обличчя долонями. У неї голос тремтить, як порвана струна, і Таня злякано відступає назад. — Я хочу жити по-людськи.

Двері в палату нечутно відчиняються, і за спиною медсестри з'являється Сашко з букетом білих троянд. Таміла обожнює ці квіти з дитинства, бо батьки дарували лише білі троянди на кожен її день народження.

— Чому не заходиш? — медсестра з усмішкою розглядає величезний букет, але на дні райдужок виринає смуток. Вона вже більше тижня доглядає Лисенко, тому відчуває її тривожність. Таміла погано спить і мало їсть, незважаючи на те, що щодня поруч із нею її старша сестра. Лисенко не вистачає іншої близької людини, про яку вона розповідала. Ця людина стоїть просто перед нею. — Таміла уже кілька днів на тебе чекає.

Шаповал гарячково проводить пальцями по білих бутонах і різко смикає ручку дверей. Він про все здогадався. Мармуровий холод на обличчі лікаря. Перелякані батьки. Тільки Тетяна зніяковіло мовчить у кутку.

До Таміли так і не повернувся зір.

— Передайте їй букет, — Сашко простягає медсестрі квіти, але в останній момент вислизає за двері. — Хоча ні, нічого не передавайте.

Він біжить так швидко, що зачіпає плечем брата Наді. У Юрія в руках темно-червоні троянди, а серце незрозумілий сум заганяє в лещата. Він не може вдихнути, поки не заходить до палати.

Юрко повільним кроком рухається до Таміли, ловлячи на собі здивовані погляди її батьків та сестри. Він не відчуває землі під ногами, і кожна сльозинка Лисенко капає на долоні гарячим воском. Юрій мав прийти ще раніше.

— Це тобі, — він вкладає троянди в руки Таміли, і та здивовано підводить погляд.

Нічого не бачить, але відчуває кожною клітиною душі. Ця людина не завдасть їй шкоди. А Ковтунові достатньо її слабкої посмішки.