Розділ 3.1

Сашко рідко заходить у цей ресторан. Не тому, що в них з Тамілою не буває справжніх побачень. Не тому, що галасливі компанії йому не до вподоби. Із цим рестораном у нього пов'язані особливі спогади. Завжди нестерпно сумні, але з гіркотою справляється алкоголь. Він щоразу приходить сюди, один чи з друзями, зализувати рани. З віком алкоголь тільки міцніший, а біль — сильніший і гостріший. Навіть зараз, коли Таміла приходить до тями після операції, Сашкові не вистачає сміливості відвідати її. Просто подивитися на неї хоч краєм ока, щоб буря в грудях затихла. Він не може переступити через себе, і неприємне відчуття огиди з'їдає зсередини.

Надя уперто ходить за ним слідом, але Шаповал щиро дивується, коли та опускається за столик. Про це місце Надя не знала, бо в темні коридори своєї душі Саша нікого не пускав. Тим паче тих, з ким зустрічався в минулому. Коли вони з Ковтун були разом, Сашко часто проводив час у цьому ресторані один.

— Хто мене здав? — Саша красномовно закочує очі і повертається до своїх друзів.

Хлопці втекли ще до того, як за столиком з'явилась Надя. Шаповал випив так багато коньяку, що його охмелілий мозок перестав щось розуміти. Тільки ловив окремі кадри перед очима. Лампочка над головою, тріск вогню і м'який шепіт закоханої парочки за сусіднім столиком. Зазвичай це місце відвідували тільки закохані, тому що атмосфера була затишною і романтичною. Сашко тільки повільно занурювався в сон, коли градус алкоголю в крові підскакував вище норми.

— Не гнівайся, — Ковтун припадає до його плеча, і Саша невдоволено скидає її руку. Рухи у нього хиткі й розгублені, а в голові ніби грає невідомий оркестр. Даремно він прийшов сюди сьогодні. Як відчував, що краще поїхати до Таміли. Надя розгладжує його відросле волосся і дивиться майже зачаровано. — Ти ж знаєш, я тебе завжди знайду.

«Ти ж знаєш, я тебе завжди знайду ..."

Сашко пам'ятає, коли Надя промовила ті слова вперше. Вони зустрічалися другий місяць і майже не розлучалися. Спільні вечори в кіно або кав'ярні, гарячі ночі та плани на майбутнє. Шаповал не помітив, коли все ускладнилося. Наді стало надто багато, і Сашкові захотілося вивільнитися з її пут.

Він хотів знову вільно дихати, і присутність Ковтун відчувалася нестерпно нав'язливою .

— Позбав мене своїх премудростей, — Саша відпиває ще один ковток віскі й повертається до Наді спиною. — Я прийшов сюди випити.

— Хіба я тобі заважаю? — гаряча долоня повзе вгору до шиї, і старі спогади накривають киплячою хвилею. Надя залізла б йому в душу, якби могла, щоб вічність тримати Шаповала на ланцюзі. Прив'язати, приворожити, підкорити. Вона завжди хотіла бути центром всесвіту. Але кохання неможливо нав'язати і вкласти в голову, як рядок із пісні. Сашкові досі бридкі її дотики. — Як Таміла почувається?

Сашко здригається всім тілом, коли знайоме ім'я осідає гаром на язиці.

Він слабак .

Він зрадник.

Він нікчема.

Шаповал має бути з Тамілою, а не безсоромно пропивати свою душу в ресторані.

— У п'ятницю їй зробили операцію, — сиплим голосом тягне він, розпластавшись на дивані. — Завтра знімуть пов'язки.

— Сподіваюся, зір до неї повернувся, — Ковтун чомусь не дивиться Сашкові в очі, але той і половини її слів не розбере.

Почуття провини щосили душить за горло. Але жалість до себе всі нутрощі обплела павутинням. Тепер ніяк не вибратися, якщо не розірвати липкі нитки.

— Ти справді не чіпала її? — Сашко підводить очі, вчепившись долонею в оббивку дивана. Ще одна склянка — і він опиниться під столом. Як останній алкоголік, який не хоче повертатись додому. Тому що там на нього ніхто не чекає. Бо там він нікому не потрібен.

Шаповал завжди був потрібний Тамілі. Зараз найбільше у світі потрібен.

— Не приховуватиму, що ми з нею не ладнали, — цідить Надя, відпивши ковток коньяку зі склянки Саші. — Але це не означає, що я хотіла завдати їй шкоди.

Шаповал не знає, вірити чи ні. Слова Наді не змінять того, що її дівчина сліпа. Вона потребує допомоги близьких, а Сашко перетворився на слимака. Куди подівся той хлопець, який захищав свою кохану? Куди зникли його сили?

Його тіло — порожня посудина. І в грудях наче нічого живого не лишилося.

— Якщо ти брешеш, я особисто засаджу тебе у в'язницю, — Сашко так різко стуляє пальці на її горлі, що Ковтун насилу ковтає хрипкий вдих.

— Ти дуже гарний, коли злишся, — здавлено бурмоче дівчина, розслаблюючи його пальці.

Надя ніжно проводить долонею по Сашковій щоці, але той лише незрозуміло кліпає очима. Надія хоче піймати на дні темних райдужок хоч краплю минулого, що вислизнуло крізь пальці. Хоч краплю почуттів, які ще не пішли в небуття.

Нічого. Ні сліду колишнього кохання, яке пов'язувало їх більше чотирьох місяців.

Ковтун нахиляється до його губ, і у Саші не відразу виходить її відштовхнути:

— Що ти робиш?

Сашко рухається до іншого краю дивана, загнано дихаючи, і дивиться широко розплющеними очима. Він майже дозволив Наді поцілувати його, і яма зради розростається ще ширше. Тягне його у свої чорні лапи й заливається істеричним сміхом.

Минуле й сьогодення зіткнулися в його голові приголомшливим вибухом.

— Хотіла допомогти тобі розслабитись, — невесело посміхається Надя.

Вони проводять решту вечора за одним столиком, але не говорять один одному й слова.